Дяка терентія травника
Відео: Терентій Травник. Слався Отечество.
Дяка
Величезний пласт поетичної спадщини Терентiя Травнiка присвячений Творця. Звертаючись до вірша «…я зберу весь світ в долоню і проросту Христа учень-ем », ясно усвідомлюєш, звідки у віршах поета стільки Слів Любові: Христос - Бог Слово, суть християнського вчення - Любов. Саме ця любов врятувала серце поета «від многобуквенной туги» і, «поставивши крапки зверху« і », він« переправив свої вірші в Божі руки »:
І дух закону мені відповів:
«Ти планетарний у Христі.
Май любов - і з цим світлом
Ти можеш бути собою всюди ».
Кожен рядок віршів про Бога спирається прямо або побічно на біблійне сказання, одночасно має гострий злободенного сенсу, поетично точна, конкретна разом з тим символічно багатозначна. Поет розкриваючи-ет глибоке значення Бога в своєму житті, бачить своє призначення, як людини, в тому, щоб:
Відкрити в собі талант і виростити до плода
Цю здатність прославляти Творця,
Пізнати з Ним справжню свободу
І з цим бути до самого кінця.
В одному з листів поет пише: «Люблю і творю словом - Слово, життям - життя і дарую це ТОБІ, мій Господь, і бачу Твій відгук - образ в кожному приймаючому». Все поетична творчість поета просякнуте подякою Бога «за кожен подих, подарований мені згори», за «рани серця, слізний плач душі». Як урочисто звучать рядки подяки поета:
Дякую Творця я за своє народження,
За кожен новий день, за мить, довжиною в життя,
За всі свої помилки, за сумніви,
За труднощі попущенія Їм.
Просочені поетичною красою і глибиною релігійні-ного почуття все вірші Терентiя Травнiка, посвя-щенние Богу, дивним чином перегукуються з псалмами царя Давида. У цих поетичних творах є багато роздумів автора на вічні теми, звернень до своєї душі, є повчальні вірші, що відкривають сво-йому читачеві божественні одкровення. В одних віршах звучать слова подяки і вознесіння чистої хвали Творцю, в інших - чуєш плач душі в стані скор-бі, по-третє - погибіль душі зі сльозами покаяння, з усвідомленням своєї немочі і нікчеми, і є особливі - відозви-молитви до Бога за всіх нас:
Господи, прости за вільність
Що осмілився своєю рядком
Я за все людське горе
Знову перед Тобою стояти
Чи не чорнилом, а болем
Ці рядки наповнювати.
І молиться поет, щоб «всім убогим і хворим, сиротам, бідним і скорботним» дав Господь «трохи справжнього раю» - миру в душі і любові. Читаєш такі поетичні рядки і душа, «омита ангельської водою», підносить мо-літвенние слова подяки до Бога разом з поетом. Молитва - це особливе, піднесене стан душі -
Молитва більше, ніж вірш,
У ній проза віршовані співає,
Ще вона мовчанням волає безсловесним,
І з вірою серцевої сподівається і чекає.
Темі покаяння поет присвятив цикл віршів «Плач, душе моя… ». Ці «сльози покаянні» і «слізні зітхання» наскрізь просякнуті розумінням свого не-гідності, немочі, що виливаються в крик душі: «По-милуй ма… ». У віршовані рядки таких слізних воз-звань до Бога поет дуже органічно вплітає слова молить-ви, і від цього вірш ще більше сприймається, як молитовний псалом:
Але в шепоті моєму шаленому,
З великого милосердя Твого,
Почуй мене, Боже Благомудрий,
Почуй мене, Боже, і очисти.
До м`яса, до кістки очисти
Вся беззаконня мої.
я - негідний, занепалий, жебрак -
припадаю… до Твоєї Любові.
У цьому отривочке поет, свідомо підкреслює своє негідну, занепале стан душі, починаючи рядок з великої літери «я». Правильний шлях духовного життя приводить людину до смиренності, що випливає з вигляді-ня своєї гріховності, своєї немочі. Святий Петро Дама-скін говорить так про це: «Першою ознакою начинающ-гося здоров`я душі є бачення гріхів своїх бесчіс-ленних, як пісок морський».
У всіх віршах покаянною спрямованості відчувається смиренність поета від бачення своєї гріховності і вираз надії на милість Божу в справі спасіння душі своїм поетичним творчістю. Покаянням поет со-Зідан свою душу, і покаянним словом оспівує Спаси-теля:
Відтепер душу будую -
Талантом, довіреним Тобою
І будую - покаянням…
І покаянням - славлю -
Тебе, Господь, Спаситель мій.
Щирі душевні виливи у віршах покаяння, являють-ся потужним емоційно психічним впливом на душу читача - душа читача починає молитися разом з автором, і в цей момент може статися усвідомлення, катарсис. Наприклад, у вірші «Господи, прости нас, грішних… »поет приносить покаяння від всіх нас своїх сучасників,« немічних і грішних »: п`яничок, просоч вающих своє життя, чиновників, що мають незаслужено-ні заслуги, багатих - за« марнотратство і грошей примха », по-ров- солдат, які злякалися по слабкості душевной- чоловіків і жінок, скривджених на життя і не вміють до-водити свою справу до кінця. Читаючи ці рядки, мимоволі уз-Знаєш і себе, і тих, з ким стикаєшся в життя. І вос-приймаючи душею слова автора, здригаючись від непривабливої правди нашого життя і наших справ, на які поет обра-тил нашу увагу, сам просиш прощення:
Господи, прости нас, грішних,
Трохи душ і неміч тел.
Господи, прости незнання
Слова Твої, велінь, справ.
Терентiй Травнiк`, знає серцем мову віри, як місіонер слова веде своїх читачів до вірі в Бога. Немов язик полум`я Духа торкнувся поета і відкрив у ньому дар кожної поетичної рядком оспівувати Творця і сіяти зерна віри в серця своїх читачів. Це апостол-ський шлях. Торкаючись поетичними рядками сердець своїх читачів, поет «з душею про вічне говорить», і своїм сло-вом змінюючи їх серця, наповнюючи простотою і «виправляючи горі на спокій», привносить частинку полум`я Духа в їх серця. Сила православного християнського і поетичного почуття Т.Травнiка веде до усвідомлення вічних духовних цінностей і пробуджує живий інтерес у читача до глу-бінам духовної поезії. Воістину - «Поезія - це гено-фонд духу. Стародавні так цінували саме поетів »- так ви-соко відгукується Т.Травнiк` про поезію.
Із щоденника поета:
«Коли я думаю про даруванні, мені завжди представля-ється… вірш. Що більше, ніж дарування мені понад вірш, я можу віддати рідній людині, що біль-шиї мені дано створити для людей, для світу? Нічого! І вся справа в рядку, особливою рядку, рядку, пропущеної че-рез самого себе, через кожну свою клітинку. Спробував відповісти і все одно нічого не сказав. Чи можна сказати поету про своєму вірші більш, ніж написано їм же у вірші? Подумати тільки, всього лише один рядок і… багато-багато чудових слів і словечок, звернених до неї і не здатних до кінця виразити глибину її суті, глибину однієї поетичного рядка!
О, поетичне слово, як же ти прекрасно своєю чіткістю, ритмічністю, одиничністю! Якби мова наша була вся поетична, вона була б досконалою, закінченою, святий. І справді, кажучи словами Апостола Павла, «чим серце наповнене глаголят уста наша». Дію-вительно, «на початку було Слово», як же це зрозуміло ті перь, коли вперше напишеш справжню, прожите всім своїм життям рядок ».
Дяка... Листопад 2007 року
