Князь сергій волконський (декабрист): коротка біографія
Відео: Справа Декабристів. Документальний фільм. Babich-Design. Скоро на каналі StarMedia на YouTube.
Однією з найцікавіших сторінок російської історії 19 століття є повстання декабристів. Переважна більшість його учасників, які поставили перед собою мету знищити самодержавство і кріпосне право, походили з найвідоміших аристократичних родин, отримали прекрасну освіту і відзначилися на військовому, дипломатичному або літературній ниві. До їх числа належав і Сергій Волконський. Декабрист прожив 76 років, з яких 30 років перебував на каторзі і в засланні.
Пращури
Сергій Григорович Волконський (декабрист) народився в 1788 році в Москві. Коли було потрібно вказати своє походження, він зазвичай писав «з Чернігівських князів». При цьому всім було відомо, що його рід ставився до Рюриковичів, а по материнській лінії його прадідом був сподвижник Петра Першого фельдмаршал А. І. Рєпнін.
батьки
Батько майбутнього декабриста - Григорій Семенович Волконський - був соратником таких відомих полководців, як П. А. Румянцев, Г. А. Потьомкін, А. В. Суворов і М. В. Рєпнін. Він брав участь практично у всіх війнах кінця 18 століття, а в період 1803-1816 років виконував посаду генерал-губернатора в Оренбурзі, а потім був членом Державної Ради.
Не менш відомою персоною була і мати Сергія Григоровича - Олександра Миколаївна. Вона служила статс-дамою і обергофмейстеріной при 3 російських імператриця, а також була кавалерственной пані ордена Св. Катерини 1 ступеня. Як згодом, зі слів діда-декабриста, описував княгиню її правнук, Олександра Миколаївна мала надзвичайно сухий характер і «замінила почуття на міркування боргу і дисципліни».
дитинство
Біографія декабриста Волконського говорить, що життя його з самого початку складалася так, що всі були впевнені, що він в майбутньому зробить чудову кар`єру.
На момент його народження діяв петровський указ, згідно з яким дворянські діти повинні були починати службу з солдатських чинів. Зрозуміло, жалісливі батьки, що володіють зв`язками і грошима, давно знайшли спосіб, як його обійти. Саме тому, як і багато його ровесників з аристократичних сімей, вже у віці 8 років Сергій Волконський був записаний сержантом в Херсонський полк, що давало йому можливість до моменту досягнення повноліття «дослужитися» до офіцерських чинів. Насправді ж Волконський (декабрист надалі) провів юнацькі роки в престижному аристократичному пансіоні абата Ніколя, а в армію потрапив тільки в 1805 році в якості поручика Кавалергардского полку.
Початок військової кар`єри
Через кілька місяців після початку служби, в 1806 році, юний князь відбув до Пруссії в якості ад`ютанта фельдмаршала М. Каменського. Там стався конфуз, так як патрон юнаки самовільно покинув розташування російських військ, не бажаючи битися з Наполеоном.
Розгубленого ад`ютанта зауважив генерал-лейтенант А. І. Остерман-Толстой, який взяв його під своє крило. Вже на наступний день Волконський (декабрист) вперше взяв участь в бойових діях, ставши учасником битви при Пултуську.
після підписання Тільзітського миру повернувся в Петербург з орденом Святого Володимира, Золотим хрестом за бій Прейсиш-Ейлау і з іменною нагородний шпагою.
У 1810-1811 рр. Сергій Волконський бився на півдні з турками, був наданий у флігель-ад`ютанта і проведений ротмістром.
Участь у Вітчизняній війні
На момент нападу Наполеона на Росію князь Сергій Волконський (декабрист) був у званні флігель-ад`ютанта при Олександрі Першому.
Він брав участь в боях при Дашківці та Могильові, під Поріччя, при Вітебську, при місті Звенигороді, на річці Москві, при селі Бурштині. Князь особливо відзначився 2 жовтня під час бою при місті Дмитрові і був підвищений в чині до полковника.
Його хоробрість була відзначена і під час боїв під час переправи французів через річку Березину. Тоді за проявлену відвагу Волконського нагородили орденом Св. Володимира третього ступеня.
Після вигнання ворога з території Росії князь разом з корпусом барона Вінцінгероде відправився в закордонний похід, брав участь у багатьох битвах. Неодноразово нагороджувався не тільки російським імператором, але і прусським монархом. За деякими відомостями, в кінці війни князь Волконський виконував дипломатичні і розвідувальні доручення імператора, в тому числі в Парижі під час знаменитих 100 днів.
За хоробрість, виявлену в боях при Денневіце і Гросс-Беерене, був підвищений до генерал-майори. У 1816 році його призначили командиром бригади 2-ї уланської дивізії, а через 5 років перевели на ту ж посаду в 19-ї піхотної дивізії.
зміна поглядів
У 1819 році С. Г. Волконський (декабрист) написав рапорт з проханням надати йому безстрокову відпустку, так як вважав особистою образою з боку імператора свій переклад на посаду «складається» при дивизионном начальника.
Відео: Марія Волконська. "З такою дивною долею ..."
По дорозі до Європи він зупинився в Києві, де зустрів свого давнього приятеля генерал-майора М. Орлова, який, будучи начальником штабу Четвертого піхотного корпусу, полягав у таємному суспільстві. Той запросив князя на збори, де Волконський вперше усвідомив, що крім військової служби існує й інша можливість послужити на благо Вітчизни.
Як згодом писав Сергій Григорович, з цього часу він перестав бути вірнопідданим, а став громадянином своєї країни.
Про тривалій відпустці не могло бути й мови. Незабаром Волконський познайомився з Павлом Пестелем і утвердився в рішенні стати членом таємного товариства.
шлюб
У 1821 році Волконський (декабрист) був призначений командиром першої бригади 19-ї піхотної дивізії Другої армії, що квартирував у глухому українському містечку Умані. Князь покірно прийняв нову посаду, яка б означала кар`єрне пониження, і відбув до місця служби.
На Україні він познайомився з сім`єю генерала Раєвського і в 1824 році зробив пропозицію руки і серця його дочки Марії, із сестрою якої був одружений його друг Михайло Орлов.
Батько дівчини після довгих роздумів дав згоду на цей шлюб, і в січні 1825 в Києві відбулося вінчання Волконського і його обраниці. При цьому весільним батьком князя був його брат Н. Рєпнін, а боярином - Павло Пестель.
Декабрист Волконський і його дружина провели разом лише 3 місяці, так як незабаром після весілля молода жінка захворіла і виїхала з сім`єю лікуватися в Одесу. Через справ служби чоловік не зміг її супроводжувати, і вони не зустрічалися аж до його укладення в Петропавловську фортецю.
Участь в грудневому повстанні
Після від`їзду дружини Волконський цілком віддався справі підготовки повстання. Незважаючи на всі заходи, вжиті змовниками, інформація про існування таємного товариства стала надбанням влади. Згідно мемуарів князя, сам Олександр Перший під час огляду ввіреній йому частини застеріг його від необдуманих вчинків.
У листопаді 1825 року Волконський раніше інших офіцерів дізнався про хворобу царя, так як його шурин був одним з тих, хто супроводжував імператора під час його подорожі в Таганрог.
Він доповідає про це своєму начальнику за таємним Південного товариства - Пестеля, який починає переговори з метою домовитися про спільний виступ з «сіверянами». Крім того, разом з Волконським він складає план "1 генваря", Згідно з яким Вятський полк повинен був заарештувати армійське начальство і йти на Петербург. До нього повинна була приєднатися 19-а піхотна дивізія Волконського.
План провалився через арешт Пестеля. Сам же князь відмовився від можливості підняти заколот у своїй дивізії і силою звільнити начальника змовників.
Слідство у справі змовників було успішним, і вже 7 січня 1826 року Сергія Волконського взяли під арешт. Перед цим він встиг відвезти дружину народжувати сина-первістка в село. Малюк з`явився на світ 2 січня, а Марія тяжко захворіла, провівши в ліжку наступні 2 місяці.
після арешту
Сергій Волконський (декабрист), біографія якого не перестає цікавити дослідників, що вивчають історію Росії 19 століття, після взяття під варту і провалу повстання на Сенатській площі був відправлений в Санкт-Петербург.
Коли його дружина Марія оговталася після пологів, вона пішла за ними і домоглася побачення. Однак її клопоти ні до чого не привели, і князя засудили до 20-річним робіт на каторзі і довічного заслання, а також позбавили всіх нагород, звань і титулу.
Марія Волконська звернулася до царя за дозволом піти за чоловіком. У відповідному листі Микола Другий відмовляв молоду жінку, але не заборонив їй чинити так, як йому до вподоби. Відправитися за сином на словах «рвалася» і мати князя, проте навіть не відвідала його в фортеці.
на каторзі
Через 10 днів після оголошення вироку декабристи Трубецькой і Волконський і багато інших учасників повстання вже були відправлені до місця відбування покарання. Князь спочатку виявився на Миколаївському солеваріння заводі, а потім потрапив на Благодатскій рудник. Там він утримувався у важких умовах. Крім того, у засуджених відібрали все, включаючи Біблії. Волконський впав у глибоку депресію. Єдиною втіхою князя була надія на швидкий приїзд Марії.
Зустріч з дружиною
На момент повстання з усіх декабристів одружені були 24 людини. Першим до чоловіка прибула Катерина Трубецька. Її подвиг надихнув і інших «декабристок». Всього за чоловіками і женихами в Сибір вирушило 11 молодих жінок. Марія Волконська була другою, кому вдалося подолати всі перепони і стати дружину надійною опорою під час його перебування на каторзі і в засланні.
Разом з Катериною Трубецькой вони оселилися в маленькій хатинці поруч з в`язницею і стали вести господарство, як простолюдинки.
З Благодатского рудника Волконського відправили в Читинський острог, а потім на Петровський завод.
У 1837 році каторга була замінена поселенням в селі Урик, а з 1845 p Волконские проживали в Іркутську. На засланні у них народилися двоє дітей: син і дочка.
повернення
У 1856 році Волконському за амністією дозволили переселитися в Європейську Росію, без права проживання в Москві або Петербурзі, а також відновили дворянство.
Сім`я офіційно оселилася в Підмосков`ї, але насправді Сергій Григорович і Марія Миколаївна жили в столиці, у родичів.
Кінець життя старий Волконський провів на Україні, в селі Воронки, де писав мемуари. Смерть дружини підірвала його здоров`я, і він помер через 2 роки після неї, у віці 76 років. Поховані Волконские в сільській церкві, побудованій їх дочкою. Храм був знесений в 1930-і роки, і могили подружжя втрачені.
Тепер ви знаєте, якою була доля декабриста Волконського і які заслуги він має перед Росією.
