Генотип і фенотип як природничо-наукові та соціальні категорії
Ці два поняття сьогодні отримали досить широке поширення в різних областях знання, хоча початкове їх використання належало виключно до області біології. Дефініція «генотип людини» вперше з`явилася в науковому обігу завдяки працям Иогансона, коли в 1909 році він використовував його для позначення комплексу спадкових властивостей організму. Категорія "генотип" відрізняється за змістом від понять геном і генофонд, так як вона характеризує окрему біологічну особину, а геном і генофонд відображають генетичні характеристики біологічного виду в цілому.
Поняття генотип і фенотип також різняться. Якщо генотип характеризує тільки власні спадкові ознаки, які властиві одиничного організму поза ним залежно від інших факторів, то фенотип відображає і властивості, які включають дію навколишнього середовища, опосредуя генетичні зміни.
У найзагальнішому вигляді, генотип як цілісна система відрізняється від фенотипу наступними параметрами:
- у них різні джерела генетичної інформації (в генотипі це ДНК, в фенотипі фіксуються відомості, одержувані при зовнішньому дослідженні організму);
- як наслідок, один і той же генотип може проявлятися як компонент різних фенотипів.
Крім того, поняття генотип (як біологічний феномен) розглядається як в широкому, так і вузькому значеннях. У вузькому розумінні, це, як уже говорилося, унікальна комбінація генів, а в широкому - сукупність всіх ознак спадковості, які формуються генетичним шляхом. У цьому сенсі генотип проявляється через неповторне поєднання суто індивідуальних генетичних наборів (геномів) ознак, одержуваних від батьків.
Таким чином, формується ще одна відмінність: генотип і фенотип розрізняються тим, що фенотип під впливом зовнішніх факторів може протягом життєвого циклу змінюватися, в той час як генотип весь час буде залишатися незмінним.
Внаслідок цього, до визначення генотипу можна підійти і іншим шляхом, де він визначається як:
- властива тільки даному індивіду комбінація геномних характеристик;
- параметри конкретних пар алелей (однієї з двох відмінних черговістю форм гена), що містяться в певному геномі.
Фенотип являє собою фіксуються фізико-хімічні параметри організму, які визначають не тільки біологічну і біохімічну індивідуальність, але і поведінкову. Цей термін, як і генотип, застосовується в двох трактуваннях. У широкому значенні, фенотип відображає всі ознаки індивідуальності організму. У вужчому розумінні фенотип розглядають як критерій розрізнення певний видів організмів, наприклад, високі індивіди мають один фенотип, низькорослі - інший.
В середині 19 століття, в період формування соціології як науки, однією з найпопулярніших концепцій розгляду суспільства, була доктрина органицизма Г. Спенсера, суть якої в найзагальнішому вигляді зводилася до того, що Спенсер намагався уявити суспільство по аналогії зі зростаючим людським організмом. Диференціація людських сообщностей забезпечувалася в цьому вченні неповторними властивостями кожного народу, його культурою, ментальністю, особливостями історичного шляху, переважаючими типами соціального мислення і поведінки і багато чим іншим.
Це в кінцевому підсумку призвело до того, що поняття генотип і фенотип набули поширення і в соціальних навчаннях. Найбільш простим варіантом такої інтерпретації служить виділення так званого східного і західного генотипів суспільства, де визначальними параметрами їх розрізнення виступають якраз характеристики соціального укладу, менталітету. Психічної і соціальної культури, історичного шляху розвитку, релігії та інші. Використання категорій генотип і фенотип в соціальних сферах, дало можливість застосовувати їх для позначення критеріїв соціокультурно характеру при дослідженні народів, рас, деяких, переважно, великих соціальних груп і спільнот.
