Балістична ракета - інструмент підтримки світового балансу сил
Міжконтинентальні ракети стали серйозним стабілізуючим фактором в найгостріші моменти холодної війни. Ухвалення їх на озброєння вже на початку п`ятдесятих років виключало можливість безкарної ядерного бомбардування радянських міст і військово-промислових центрів американською авіацією.
Атомна бомба у СРСР вже була, але існувала серйозна проблема з її доставкою до мети. Скопійовані в КБ Туполєва Б-29 вже не мали тим ударним потенціалом, яким відрізнялися ще якісь п`ять років тому, а в США проводилися всі нові моделі стратегічних бомбардувальників: Б-47, Б-50… Необхідно було терміново вирівнювати баланс сил. І тут у "дяді Джо», так називали Сталіна західні лідери, з`явився, як з рукава, новий туз - балістична ракета.
Чи так вже вдруге? Ні, звичайно ж, не випадково, а завдяки наполегливій роботі КБ під керівництвом С.П. Королева. Зрозуміло, були враховані багато напрацювань німецьких вчених і інженерів, які займалися, і досить успішно, виробництвом ракетної техніки під час війни. Однак слід враховувати, що в американців ці матеріали теж були, мало того, сам генеральний конструктор Вернер Фон Браун жив в США. Не допомогло, перша далека балістична ракета була зроблена в СРСР.
Дальність Р1 була скромною - всього 270 кілометрів, але головний бар`єр був подоланий, і ось слідом за нею на Дніпропетровському «Південмаші», тоді ще заводі з нічого не говорить номером 586, було розгорнуто серійне виробництво Р1 і Р2.
перші супутник і космонавт були виведені на орбіту носієм, в основі якого - міжконтинентальна балістична ракета Р7, здатна подолати дев`ять з половиною кілометрів до мети і доставити ядерний боєприпас.
потім почалася гонка озброєнь, в якій вже мали значення не тільки можлива дальність і вага заряду, і навіть не тротиловий еквівалент, а можливість вдарити безкарно або з мінімальними втратами. Балістична ракета ставала досконалішою, розширювалися можливості її базування, мобільність і кількість поділюваних частин боєголовки.
У міру зростання технічних і технологічних можливостей, завдання як безперешкодного підльоту до мети, так і перехоплення взаємно ускладнювалися, з`явилися системи раннього оповіщення про пуски, нанесення першого масованого удару ставало проблематичним. Обидві сторони розробляли стратегічні ракети, що забезпечують гарантований удару у відповідь навіть у разі повного знищення системи управління, а саме кількість ядерних боєзапасів дозволяло багаторазово знищити все живе на планеті.
Сьогодні, коли холодна війна позаду, проблема безпеки країни залишається гострою, а балістична ракета, на жаль, все ще потрібною. Сучасна історія наочно демонструє, що країни, що володіють великими природними багатствами, нездатні себе захистити, приречені на сумну долю. Росія продовжує удосконалювати і зміцнювати свій ядерний щит.
Звичайна балістична ракета летить по заданій параболічної траєкторії, тому її шлях можна прорахувати з високою ймовірністю, а, отже, є можливість руйнування носія на підльоті до цілі. «Тополь М» не надає ймовірного противника можливості сподіватися на успіх, вона здатна проходити через системи протиракетної оборони, в польоті робить маневри, які не можна передбачити, після чого лягає на новий бойовий курс.
