Самарський миколаївський монастир самарської єпархії. Історія монастиря
У роки перебудови багато храмів і цілі монастирські комплекси були повернуті церкви, і цей втішний факт свідчить про те, що настав, нарешті, духовне прозріння після багатьох років атеїстичного мороку. Але не всі святині знову дарують людям посилає через них Благодать Божу. Багато знищені, і свідоцтва про них ми знаходимо лише в збережених документах. До їх числа належить і колишній Миколаївський монастир Самари.
Нагальна потреба в монастирі
З історії краю відомо, що колись ще в давні часи в Самарі існував чоловічий монастир, скасований в 1738 році. Більше століття цей волзький місто прожив без чернечого служіння, але в 1851 році, коли він став центром новоствореної губернії, при якій була заснована і Самарська єпархія, питання про створення обителі придбав актуальність.
Причини, що спонукали місцевого єпископа Євсевія (Орлинського) стурбувати синодальне начальство проханням про створення в місті монастиря, крім релігійних, були і чисто життєвими, продиктованими насущними повсякденними проблемами. Писав він в столицю про те, що болить його серце за овдовілих і безпорадних священиків, яких ніде поселити, а також за їх дітей, позбавлених можливості готуватися до майбутніх прічетніческім посадам.
Крім того, потрібно здійснювати контроль за підсудними церковних судів, яких за усталеною практиці відправляли по різних церков. Всі ці та багато інших проблем, на думку самарського владики, могли бути вирішені створенням в місті монастиря. Його звернення до Святійший Синод підтримав і міський губернатор К.К. Грот, зі свого боку рекомендував для майбутнього монастиря цілком відповідну територію на березі Волги.
Фінансові проблеми
Синодальні чиновники поставилися до прохання самарського єпископа з розумінням, і в 1857 році їм була отримана «благословенна грамота», тобто необхідне в такому випадку дозвіл. За губернатором справа також не встало, і він, відповідно до своєї обіцянки, посприяв виділенню необхідної земельної ділянки. Але далі почалися проблеми.
Як відомо, для будівництва комплексу споруд, яким повинен був стати Самарський Миколаївський монастир, крім благих намірів, потрібні ще й гроші, а їх-то в даному випадку і не виявилося. Всупереч очікуванням, багаті вкладники і благодійники оголошуватися не поспішали. Самарська єпархія також фінансової допомоги надати не могла, так як переживала не найкращі часи.
Вихід з ситуації, що склалася
Рішення було знайдено несподівано. Новопризначений в Самару єпископ Феофіл (Надєждін) - колишній Євсевій відправився на той час на спокій, виявився людиною не тільки благочестивим, але і цілком практичним. Його відвідала проста і цілком резонне думка, що великі землі, виділені міським товариством під будівництво монастиря, можна якийсь час здавати в оренду під оранку тим же самим городянам, а згодом виручені гроші використати на будівництво.
Просто і розумно, але… ось тут-то і збентежив лукавий біс серця жителів міста. Вселив їм окаянний, що владика, а з ним і єпархіальне керівництво просто хочуть збагатитися, користуючись сприятливим випадком, і землю, виділену для богоугодного справи, використовувати в цілях особистої наживи. Що тут почалося! Далі були письмові та усні кляузи в Синод, звинувачення честнейшего і вельми добромисного губернатора в причетності до махінацій, плітки і пересуди. Всього й не перелічити.
Початок будівництва обителі
Наскільки безпідставними були ці звинувачення, показала саме життя. Через досить нетривалий час на монастирських землях почали зводитися будівлі братських келій, господарських приміщень, а незабаром з`явився і перший храм, освячений на честь святителя Миколая Чудотворця. Всупереч думці численних злоязичніков, гроші пішли саме на те, заради чого і затівалася здача земель в оренду.
Крок за кроком Самарський Миколаївський монастир почав облаштовуватися. З`явилися, нарешті, і багаті вкладники. Першим був іменитий волзький купець Ф. М. Щепкін, який пожертвував обителі сто п`ятдесят десятин відмінною орної землі, яка відразу ж була здана в оренду, але в цей раз ніхто з обивателів не посмів сказати що-небудь в осуд.
Його прикладу послідував місцевий поміщик П.К. Астраханцев, відписав монастирю просторий дерев`яний будинок, в якому згодом була обладнана лікарняна церква. З цього і почалося регулярне надходження вкладів. Самарська губернія виявилася багата щедрими і благочестивими людьми, на гроші яких в 1861 році було зведено перший кам`яний храм.
Відео: Архімандрит Досифей (Савелов)
Отримання монастирем офіційного статусу
Однак цікава деталь - побудований і вже діючий Самарський Миколаївський монастир, навіть після зведення в ньому кам`яного храму не мав ще офіційного статусу. Для його отримання знову було послане відповідне звернення в Священний Синод, і після трирічного розгляду відбулося, нарешті, офіційне відкриття цієї вже кілька років існувала обителі.
Відео: ІСТОРІЯ ігумен Євмен (Фільм про Макарієв-Решемском чоловічому монастирі)
Вона була зареєстрована як чернецький монастир третього класу. Спільнотному називається така форма організації внутрішнього життя, при якій ніхто з насельників не має будь-якої особистої власності. Все є загальним надбанням, проте настоятель, скарбник, ієромонахи та інші ченці отримували платню. Про це збереглися записи в архівних документах.
монастирське добробут
До кінця XIX століття Самарський Миколаївський монастир розвинувся в міцне і цілком сформувалася господарство. З тих же архівних записів випливає, що при селі Ширяєв Байрак йому належали сто двадцять і вісім десятин землі з луками, ріллею і каменоломнями, що здаються їм в оренду, а також майже сімсот п`ятьдесят десятин луків і полів в інших районах. Крім того, Самарська губернія для підтримки його матеріального рівня виділила монастирю додатково сто сорок десятин.
Миколаївський чоловічий монастир (Самара) отримував, крім усього іншого, і зміст від своєї єпархії. Відповідно до затвердженого в 1867 році штату, щорічно йому перелічувалося близько шестисот шістдесяти рублів. Доходи ж від здачі в оренду земель становили не менше двох з половиною тисяч рублів на рік, і ще тисячу приносив власний свічковий завод. Сума виходила на ті часи значна. З огляду на, що в кінці XIX століття чисельність насельників не перевищувала п`ятдесяти чоловік, можна зробити висновок, що потреби вони не відчували.
Початок нового століття
З настанням XX століття чисельність братії початку з різних причин скорочуватися, і до 1912 року, згідно з виданим тоді ж Православному енциклопедичного словника, склала лише тридцять п`ять чоловік. У роки російсько-японської війни кілька насельників були мобілізовані, в тому числі і ієромонах Лаврентій (Павлов), відряджений на Далекий Схід в діючу армію.
До 1916 року в стінах монастиря залишаються вже лише двадцять два чоловіки, включно з настоятелем та чотирьох послушників. Значно скоротилася і площа належних їм угідь, проте кілька збільшилося надходження коштів з єпархіальної скарбниці, так як до цього часу монастир був зарахований до другого класу.
монастирські храми
На ці гроші в тому ж році будується келійний корпус, що зберігся до наших днів. Його фото вміщено в статті. Відомо також, що в останні передреволюційні роки на території обителі, крім інших споруд, містився храм ікони Божої Матері "Всіх скорботних Радість" і ще один - святителя Миколая Чудотворця.
Перший з них був заснований ще в 1860 році. За злиднях коштів він був обладнаний в пожертвував обителі і відповідним чином перебудованому будинку. Другий же храм збудували і освятили в 1909 році на місці колишнього, який прийшов у ветхість і з цієї причини розібраного, який завжди вважався головним, і завдяки якому святитель Микола дав своє ім`я всьому монастирю. На дійшли до наших днів фотографіях він вражає погляд величчю своїх обрисів.
Інші споруди
Самарський Миколаївський монастир розташовувався на вельми значній території, обмеженої берегом Волги і нинішніми вулицями Челюскінців, Осипенко та Радонезького. Вся вона була обнесена високою кам`яною огорожею, від якої до теперішнього часу збереглися лише ворота, фото яких представлено в статті.
У розпорядженні монастиря були чотири кам`яних будівлі побутового і господарського призначення, а також згадані вище храмові споруди, з яких храм ікони Божої Матері "Всіх скорботних Радість" розміщувався в глибині, а Нікольський знаходився навпроти святих воріт. Крім того, на обгородженій монастирської території знаходилося кладовище, де за певну плату проводилися поховання і мирян.
замордовані святиня
Після приходу до влади більшовиків монастир спіткала та ж доля, що і багато святих місць Самари. У 1918 році у нього була відібрана і передана для потреб місцевого відділу народної освіти трапезна, в якій розмістили навчальні класи, а через п`ять років в розпорядження нового уряду відійшли і інші монастирські корпуси.
На початку тридцятих років настала пора і храмових будівель, служби в яких вже багато років не здійснювалися. Спочатку вони були передані одній з самарських фабрик для організації в них клубу, але потім повністю розібрані, їх цеглини пішли на будівництво прилеглих будинків і фабрики-кухні.
У роки перебудови монастир не відроджувався, так як практично весь був знищений. Залишилися лише ворота, про які говорилося вище, двоповерховий келійний корпус, котрий зазнав значну перебудову і внутрішнє перепланування, а також будівля трапезної, повністю змінило свій вигляд за рахунок численних ремонтів.
У 2013 році православними активістами в ніші над воротами були встановлені два образи. Зображені на них Пресвята Богородиця і святитель Миколай Чудотворець нагадують жителям міста про ту святості, яка колись перебувала тут і яка була потоптана і зневажено їх батьками під звуки переможних маршів.
