Мова: властивості мови. Усне і письмове мовлення

Мова ділиться на два основних протиставлені один одному, а в деяких відносинах зіставлених типу. Це усна і письмова мова. вони разо­-шлісь в своєму історичному розвитку, тому виявляють різні принципи організації мовних засобів. загальнолітературними мовно­-ші кошти, які б поєднували такі типи, як усне і письмове мовлення, є основою форми­-вання і функціонування синонімічних рядів. Роз`єднують їх книжково-письмові і усно-розмовні засоби вживаються в повному наборі в своєму типі, а в протилежний­-ний отримують доступ з певними обмеженнями.

устность мови

Устность є основним фактором, поєдную­-щим різні різновиди, на які поділяється усна мова. Властивості мови письмовій реалізуються в різновидах книжково-письмен­-ного типу. Зрозуміло, форма не єдиний фактор об`єднання. Але в усно-розмовному типі саме вона зумовлює формування і функціонування специфічних мовних засобів, що відрізняють від письмовій усне мовлення. Властивості мови пов`язані з характером її породження. Розглянемо його більш детально.

Відмінності в породженні усного та писемного мовлення

Різниця форм спирається на глибин­-ве психофізіологічний відмінність. Психологами встановлено, що механізми породження і сприйняття усного та писемного мовлення неоднакові. При породженні писемного мовлення завжди є час на обдумування формального плану висловлювання, завдяки чому сте­-пень її структурованості висока.

Відповідно, і при читанні завжди можна зупинитися, глибше обміркувати написане, супро­-дить його своїми особистими асоціаціями. Це дозволяє і тому, хто пише, і читає перевести потрібну інформацію з оперативної пам`яті в довготривалу. Не те при говорінні та слуханні. Свої особливості має звучить, історично первинна усне мовлення. Властивості мови в даному випадку визначаються тим, що вона являє собою якийсь потік, який тільки при її продукції може перериватися промовистою відповідно до його намірами закінчити або призупинити інфор­-мацію. Хто слухає ж повинен в своїй рецепції слідувати за кажучи­-щим в часі, і у нього далеко не завжди там, де йому потрібно, є можливість зупинитися для більш глибокого продумування. Тому діє переважно короткочасна пам`ять, коли сприймається усне мовлення. Властивості мови в цьому випадку полягають у тому, що вона спонтанна, одноразова, вона не може повторити­-ся знову в тому вигляді, в якому вже була виголошена.

Відео: Усна і письмова мова стилі мовлення типи мовлення

автоматизированность

При вивченні іноземної мови під час підготовки до заняття можна готувати кожне речення заздалегідь, але на самому занятті це не вийде: завдання спонтанного продукування вимагає заново в плавному мовному потоці видавати мовні порції. Характеристика мови усної полягає в тому, що її повністю підготувати не можна, вона продукується в значній мірі автоматизовано. Якщо мовець буде уси­-повільно її контролювати, вона втратить якість спонтанно­-сти і природності. Контроль над собою в повній мірі можливий лише в повільній навчальної мови, своїм неприродним темпом ви­-дає свій неоригінальний характер.

Озвучування письмового тексту

Від продукується спонтанної усного мовлення слід відрізняти про­-стое озвучування письмового тексту, здійснюва­-ється дикторами, артистами, а іноді і доповідачами. таке озвучив­-вання нічого не змінює в тексті, і він хоч і звучить, але залишається таким, яким був написаний. При цьому зберігається характеристика мови письмовій, все її властивості. Від усності в ній з`являється тільки інтонаційний контур і можлива фонетична експресивність. Тобто акустичні властивості звуків мови змінюються. Цікаве спостереження Е. А. Бризгуновой, порівнювати акторські озвучування одного і того ж тексту: вони розрізнялися. Це означає, що як тільки з`являється усний мовний елемент, в даному випадку інтонація, виникають розбіжності через індивідуалізації.

індивідуальність

Усна зв`язкова мова завжди індивідуальна. Для письмовій ж це не загальне якість всіх різновидів. Індивідуальна лише художня мова і частково мова нестрогих газетних жанрів. У кожного мовця є своя манера, що характеризує людину як особистість з боку його психологічних, соціальних, навіть професійних особливостей і загальної культури. Це стосується не тільки мови розмовної. У парламенті, наприклад, виступ кожного депутата висвічує його особистісні якості та інтелектуальні можливості, дає його соціальний портрет. Усна зв`язкова мова нерідко більше значить для слухача, ніж міститься у виступі інформація, заради якої і відбувається із­-дит виступ.

Відео: Російська мова для дітей. Урок 1.2. Мова усна і письмова

Особливості усного мовлення

Якщо звернутися до чинників членування, чинним в усно-раз­-договірних типі, то виявиться, що крім діючих в книж­-но-письмовому типі тут є деякі додаткові. Одні властивості усного мовлення є загальними для всього усно-розмовного типу і властиві йому на відміну від книжково-письмового, розділяючи сучасна російська літературна мова на дві частини. Інші ж беруть участь у виділенні різновидів самого усно-розмовного типу. Перерахуємо ці додаткові фактори. Такими властивостями мови є адресність, ситуативність, рече­-вої вид (використання монологів і діалогів).

Адресність усного мовлення

Усне мовлення завжди адресована, причому безпосередньо слухачеві, який сприймає її одне­-тимчасово з її продукцією адресантом тут і зараз. Різного роду технічні хитрощі на кшталт відстроченої і потім відтвореної записи можуть в розрахунок не слід приймати, тому що вони не перешкоджають здійсненню комму­-никативной акт головного: сиюминутности сприйняття, де важлива вре­-менная синхронність. Адресат мовлення може бути: а) індівідуальний- б) коллектівний- в) масовий.

Ці три види адресованности усного літературного мовлення, що збігаються з дією інших чинників її чле­-вати (всі ці чинники, включаючи і адресність, однонаправ­-ленни), беруть участь у виділенні трьох різновидів усної літера­-турной мови (усно-розмовного типу літературної мови): 1) уст­-но-разговорная- 2) усна научная- 3) радіо- і телевізійних­-ва.

Адресність писемного мовлення

Тут адресність не безпосереднє: по­-середників між автором тексту і читачем служить папір, а вона дозволяє як завгодно відстрочити читання, т. е. елімінувати фактор фізичного часу, сама ж мова наділена якостями неспонтанна і багаторазовості. На відміну від усного мовлення до неї непридатний­-ма прислів`я "Слово не горобець, вилетить - не впіймаєш". Така опосередкована адресність не може бути фактором членування.

ситуативність

Основні властивості мови включають в себе також ситуативність. Вона властива розмовній типу, де ситуація заповнює словесно не вираження сенс, будь-які недомовленості і неточності. Вона зазвичай вважається ексклюзивним якістю розмовної мови, але, строго кажучи, постійно виявляє­-ся. Це показує, наприклад, аналіз мови поетичної, коли для точного розуміння і відчування вірші потрібно біографічний коментар. Взагалі, коментарі такого роду, що забезпечують художнє про­-твір будь-якого жанру, дозволяють збагатити сприйняття і розу­-ня задуму автора. До ситуативності додається загальна апперцеп­-Ціон база говорить і слухача, спільність їх знань і жиз­-ненного досвіду. Все це допускає словесні натяки і забезпечує розуміння з півслова. Частково ситуативність властива і кол­ колективні адресованій мови. Наприклад, викладач знає, які в нього слухачі, що вони знають і можуть, чим цікавляться. Масово ж адресованим текстам ситуативність не властива. Таким чином, вона діє як фактор виокремлення розмовної мови і як неповний фактор, харак­-теризует усну наукову мова. естест­-венно, ситуативність не може бути властива жодному виду письмового типу.

Відео: мова усна і письмова 1 клас презентація

Використання монологів і діалогів в письмовій мові

Що стосується співвідношення монологічного та діа­-логічного видів, то це властивість і письмового, і усного типів при членуванні літературної мови на різновиди ви­-ступає по-різному. У книжково-письмовому типі воно не грає ролі фактора членування, в усно-розмовному ж є таким фактором. Це пов`язано з різним співвідношенням монологу і діалогу в письмен­-них і усних різновидах. У книжково-письмовому типі наукова мова зазвичай монологічності, але і в ній можна угледіти при­-знаки діалогічності. Хоча з цим можна не погоджуватися: якщо вони і є, то носять не прямий, а вельми непрямий характер. Ділова мова буває виражена монологічним видом, але поодинокі (зазвичай) пропозиції, що виражають розпорядження, прохання, інструктивний вказівку, наказ та інше і містять глагольную форму стимул­-ного (наказового) способу, за формою і організації близькі до репліки діалогу. Газетні статті зазвичай монологічні, але можуть з­-тримати елементи діалогу, що імітують питання читачеві і його передбачувані відповіді, прямий же діалог буває в жанрах інтер­-в`ю, листування з читачами, відповідей на питання та ін. В художні­-кої мови діалог - засіб спілкування героїв, авторської же промові дістається монологічний вид. Але є жанри повністю диалогичен­-ські. Мова, звичайно, йде про п`єси і драматургії як вигляді искусст­-ва. В цілому виходить, що як фактор членування діалог - монолог виступають непевний, але досить ясно показують наростання діалогічності зліва направо.

Монологи і діалоги в усному мовленні

В усно-розмовному типі принципово інше співвідношення. Воно визначається тим, що діалогічний і монологічний види мови, як наслідок, мають різну організацію, а саме: моно­-лог - це посегментних синтаксис, діалог - це короткі розмову­-ні репліки жорсткої, специфічно розмовної синтаксичної структури. Звичайно, і в письмовому діалозі є свої синтаксич­-ські особливості порівняно з монологом, який є про­-простором для здійснення численних синтаксичних мо­-делей, всього багатства писемного мовлення. Але тут відмінності диалогичен­-ського і монологічного виду не тягнуть за собою настільки принципо­-них відмінностей в синтаксисі, де специфічно розмовні моделі складаються в просторі діалогу. В цілому ж діалогічність в усно-розмовному типі убуває справа наліво. І доходить до мінімуму в усній наукової мови. Рівноправність діалогу і монологу дозволяє сере­-ді інших факторів членування виділити усно-розмовну мову як самостійну різновид, відокремлену за цією ознакою від радіо- і телевізійної та усній наукової мови.