Централізація і децентралізація
Централізація і децентралізація є дві системи державного устрою. В рамках першого поняття передбачено, що урядова влада бере участь в загальному регулюванні суспільного життя. Разом з цим вона прагне до керівництва діяльністю територіальних влади, підпорядковуючи своєму безпосередньому впливу багато або всі сторони територіальної життя. Децентралізація управління передбачає розмежування діяльності місцевої і державної влади. Це поняття має деяке споріднення з терміном "самоврядування", Однак, не тотожне йому. Децентралізація - поняття більш широке, з огляду на те, що передбачає повну автономію областей, федеративний устрій. При цьому самоврядування передбачає обов`язкову залежність від єдиної законодавчої влади. Разом з цим таке явище можливе лише в одній частині держави, для однієї або декількох його територій.
Спочатку централізація і децентралізація мали різний розвиток і поширення по території. При недостатній кількості шляхів сполучення послідовне збільшення державної влади з подальшим розподілом її впливу на всі сторони життя країни було неможливим. Разом з цим до неї прагнула певна частина населення, яка представляла правлячі кола. У формуванні єдиної регулюючої системи влада бачила політичне і економічне засіб експлуатації народної маси.
Відео: Гройсман: Проект держбюджету 2016 - це централізація, а не децентралізація
Централізація і децентралізація були відокремлених в древніх деспотичних державах. Так, влада призначала в окремі провінції сатрапів (правителів), вимагала війська і грошей від них. При цьому здійснити контроль над їх діяльністю влада не могла. Правителі ж на своїх територіях мали практично повну самостійність.
Централізація і децентралізація в Римській імперії були в деякій мірі врівноважені. Незважаючи на самодержавний лад і на те, що провінції були сформовані лише для підтримки єдиної державної влади, в державі визнавалося самоврядування в містах і провінціях.
Відео: Віктор Іонов, Сurrency Research / Viktor Ionov, Сurrency Research
після падіння Римської імперії у всій Європі (за винятком Візантії) державний лад не передбачав централізацію. Це було характерно для багатьох держав того часу. При феодальному устрої також не було умов для формування центральної системи. Разом з цим до неї прагнула розвивається королівська влада. Наприклад, у Франції вона досягла найбільших успіхів. Згодом принципи французької монархії лягли в основу устрою республіки. Але при республіканському державному ладі у Франції використовується і принцип суверенітету. Однак управлінські повноваження знаходяться під контролем єдиної державної влади. При цьому самоврядування тут розвинене досить слабо.
Послідовне проведення централізації стало можливим тільки в 19 столітті. У цей період сформувалися сприятливі умови, зокрема, виникли і були добре розвинені шляхи сполучення, правильно функціонував телеграф, пошта.
Необхідно відзначити, що певні державні структури, в зв`язку зі своїми властивостями, можуть нормально існувати тільки в умовах централізованого управління. До таких структур відносять армію, міжнародну торгівлю, флот та інші. Засоби комунікації (телеграф, пошта), шляхи сполучення (залізниці) також не можуть бути без втрат надані у відання влади, чия компетенція поширюється на незначну область. Існування і розвиток цих сфер вимагають фінансування, управління яким здійснюється за одними принципами, однією владою.
