Невський п`ятачок: там, де вставала земля на диби
В історії ВВВ налічується чимало трагічних сторінок, кровопролитних битв і епічних битв. Боїв на Волзі і Дніпрі, під Курськом і Харковом, на Віслі і Одері присвячені десятки художніх фільмів, сотні літературних творів, історичних досліджень і мемуарів. Менш відомий легендарний плацдарм під назвою «Невський п`ятачок», де в період з вересня сорок першого по січень сорок третього розгорталася героїчна і кривава епопея, яка стала однією з найтрагічніших сторінок нашої військової історії.
На крихітній ділянці землі вздовж правого береги Неви в зазначений період йшли практично безперервні виснажливі бої. На клаптик суші, який займав площу в два з половиною кілометри по фронту і сімсот метрів в глибину, щоночі, заповнюючи численні денні втрати, під шквальним вогненним смерчем висаджувалися все нові і нові частини, щоб продовжувати утримувати єдиний плацдарм на території, захопленій ворогом. Невський п`ятачок повинен був стати тим трампліном, з якого планувалося почати операцію з деблокування обложеного величезного вмираючого Ленінграда, переповненого не тільки місцевим населенням, але і численними біженцями з Прибалтики.
Першого вересня війська групи армій «Північ» оволоділи Естонією, а дивізії радянської 23-й армії на Карельському перешийку змушені були відійти на рубіж державного кордону 1939 року року. Фіни знову зайняли свої позиції на річці Сестрі. Четвертого вересня далекобійні знаряддя французького виробництва вісімнадцятої німецької армії вперше відкрили вогонь по міських кварталах Ленінграда. Броньований каток Вермахту невблаганно наближався до міста. За вересень по Ленінграду було випущено 5364 снаряда.
Шостого вересня Гітлер наказав генерал-фельдмаршалу Леєб оточити місто і з`єднатися з фінськими військами на північ від нього на правому березі Неви. Зараз можна тільки здогадуватися, якою була б доля Ленінграда, якби частинам сто п`ятнадцятій стрілецької дивізії не вдалося захопити і героїчно утримувати Невський п`ятачок, рясно политий кров`ю радянських воїнів. Особливо з огляду на той факт, що в цей же день (6-го вересня) німці оволоділи стратегічно важливою залізничною станцією Мга, а восьмого числа упав Шліссельбург.
Невський п`ятачок на карті виглядає простий вузькою смужкою берегової лінії. Але саме цього клаптика суші радянське командування відвело вирішальну роль в наступальної операції по прориву блокадного кільця. За статистичними даними тут полягло близько п`ятдесяти тисяч радянських воїнів. Наступ планувалося вести в напрямку Синявинские-Шлиссельбургского виступу - самого вузького ділянки фронту, де гітлерівцями був вбитий десятикілометровий клин між військами двох радянських фронтів - Волховського і Ленінградського. Скориставшись сприятливим рельєфом місцевості, ворог звів тут три потужні оборонні лінії.
В ніч з дев`ятнадцятого на двадцяте вересня підрозділам четвертої бригади морської піхоти, сто п`ятнадцятій СД і першої стрілецької дивізії НКВС вдалося під ураганним, шквальним вогнем форсувати 600-метровий водний кордон і закріпитися на правому березі Неви. Цей крихітний стратегічний плацдарм і отримав влучну назву «Невський п`ятачок». Фото і кадри військової кінохроніки відобразили переорану снарядами і пориту кулями землю, яка мала зіграти найважливішу роль в долі обложеного Ленінграда.
Зачепившись за круті обривисті схили невського берега, наші воїни своїми життями оплачували прийдешню перемогу. Панування в небі «Люфтваффе» дозволяло точно встановити час чергової переправи на Невський П`ятачок свіжих підрозділів, внаслідок чого багато воїнів знаходили свій останній притулок в холодних водах Неви. Селище Дубровка виступав своєрідним накопичувачем, стартовим майданчиком, яка постійно підживлювала плацдарм свіжими військами.
Саме тут на абсолютно відкритою прибережній смузі під безперервним і найжорстокішим вогневим впливом артилерії і авіації супротивника наспіх збивалися десантні батальйони, роти і полки, які тут же вирушали в киплячий від вибухів котел Неви. Єдиною надією десантників була нічна імла, яка виручала аж ніяк не завжди. Через неймовірну концентрації військ на вузькій ділянці у противника була можливість вести вогонь навіть наосліп.
