Надія олександрівна теффі
XX століття був повний особистостей, які залишили воістину незгладимий слід в історії розвитку суспільства в цілому. Великі відкриття, досягнення науки і техніки… Бездротовий і - Прямий наслідок таких досліджень. Але на зорі двадцятого століття акцент ставився не тільки на техніку. Важлива була і культурна складова суспільства. А тому становлення літератури, зрозуміло, йдучи своєю чергою, дійсно розвивалося завдяки талановитим іменах, які залишилися в пам`яті тих, хто захоплюється прозою і поезією початку XX століття.
Відео: Теффі - Надія Лохвицька
Однією і таких особистостей була Надія Олександрівна Теффі, уроджена Лохвицька, а за чоловіком - Бучинська. Народилася вона 9 травня (а за іншими даними - 27 квітня) 1872 року в місті Санкт-Петербурзі (тут дані теж різні, так як існують твердження, що з`явилася вона на світ у Волинській губернії). Була майбутня письменниця дочкою відомого в той час професора криміналістики, а крім того, ще й видавця журналу «Судовий вісник» А.В. Лохвицького. Також Надія - це сестра досить широко відомої поетеси Мирри (уродженої Марії) Лохвицької (саме її свого часу називали «російської Сафо»).
Псевдонімом «Теффі» були підписані найперші гумористичні оповідання, а також п`єса «Жіноче питання», що з`явилася в 1907 році. А ось вірші, якими в далекому 1901 році і дебютувала Лохвицька, все ж, друкувалися під її справжньою дівочим прізвищем.
Відео: аудіокнига - Теффі - Авантюрний роман
Саме походження такого псевдоніма «Теффі» до сих пір залишається невідкритим. Як було зазначено нею самою, він безпосередньо сходить просто до домашнього прізвисько старого слуги Лохвицький - Степана (його в родині називали Стеффі), проте також і до віршів самого Редьярда Кіплінга, які лунають, як «Taffy was a walesman / Taffy was a thief». Але ж розповіді і сценки, які з`являлися за цим підписом, були неймовірно популярні в дореволюційній Росії, тому свого часу навіть існували духи і цукерки під назвою «Теффі».
Теффі друкувалася в журналах «Сатирикон», а також «Новий Сатирикон» з самого їх першого номера, що вийшов в квітні 1908 році, аж до заборони даного видання в серпні 1918, тому як автор двотомного зібрання гумористичних оповідань, що вийшов в 1910 році, за яким потім послідувало ще декілька збірок ( «Карусель», «Дим без вогню», що з`явилися в 1914, а також «Неживий звір», написаний в 1916 році), Теффі вже з самого початку здобула собі репутацію незлостивого, дотепного і дуже наглядової письменника. Всіма вважалося, що від інших письменників її відрізняє саме тонке розуміння всіх людських слабостей, її м`якосердя і неймовірне співчуття до своїх невдалим персонажам.
Улюбленим жанром Теффі була мініатюра, яка будувалася на описі незначного комічного події. Свій двотомник вона почала епіграфом з «Етики» Б. Спінози, який дуже точно в багатьох її творах визначає її тональність: «Бо ж сміх - є радість, а тому сам він по собі - благо».
Досить короткочасний період революційних настроїв, які ще в 1905 спонукали починаючу писати Теффі співпрацювати з більшовицькою газетою «Нове життя», ніякого помітного сліду в її творчості не залишив. Чи не принесли також вагомих творчих результатів і її спроби писати соціальні фейлетони на злободенну проблематику, яких редакція газети «Русское слово» очікувала від Теффі. Там вона публікувалася, починаючи з 1910 року. У той час, який очолював газету «король фейлетонів» - сам В. Дорошевич, зрозуміло, зважаючи на своєрідністю обдарування Теффі, справедливо якось зауважив, що «негоже на арабському коні воду возити».
Разом з популярним письменником-сатіріконовцем А. Аверченко в кінці 1918 року Теффі поїхала на деякий час до Києва, де спочатку передбачалися до проведення їх публічні виступи, а потім, після тривали півтора роки поневірянь по півдню Росії (через Одесу, Новоросійськ і Катеринодар) вони добралася, нарешті, через сам Константинополь аж до Парижа. У своїй книзі «Спогади» (вийшла в 1931 році), що представляє собою не мемуари в прямому сенсі цього слова, а скоріше лише автобіографічну повість, Теффі зуміла яскраво і повністю відтворити весь маршрут своїх мандрівок і написала, що її ніколи не залишала надія на швидке повернення в до болю рідну Москву.
Як в прозі, так і в драматургії у Теффі після її еміграції помітно посилюються якісь сумні, навіть злегка трагічні мотиви. Що не дивно, адже туга за рідним краєм - одна із сильних емоційних проблем у багатьох емігрантів. Та й не тільки у них. Що ви робите, коли довго не дзвоніть своїм близьким і рідним, не знаєте, що з ними відбувається? Правильно, будете засмучені і навіть пригнічені, не будете знаходити собі місця.
Відео: Жінки в російській історії - Теффі
Тональність оповідань Теффі все частіше поєднує в собі деякі жорсткі і відразу ж примирливі ноти. На думку самої письменниці, то лихоліття, яке переживає її покоління, все ж таки не ніяк зуміло не змінити того вічного закону, в якому часом неможливо було відрізнити швидкоплинні радості від печалей, давно зробилися звичною справою.
Надалі всю Другу Світову війну і подальшу окупацію Теффі пережила, жодного разу не покидаючи Париж. Однак час від часу вона все ще погоджувалася виступати з читанням своїх власних творів перед різношерстої емігрантської публікою, якій з кожним роком ставало все менше. Ну а в свої післявоєнні роки Теффі була досить зайнята мемуарними нарисами про своїх споконвічних сучасників - від самого Олександра Купріна і Костянтина Бальмонта до Григорія Распутіна.
Відео: аудіокнига - Теффі (розповіді) - Мати
З життя Теффі пішла в Парижі 6 жовтня 1952 року народження, залишивши після себе відмінний паросток культури, розпускати ще довгий час, поки, нарешті, не вплівся повністю в вінець справжніх талантів літератури.
