Ремізов алексей михайлович: біографія, вибрані твори і особливості творчості

Унікальний російський письменник Ремізов Олексій Михайлович залишився в літературі як яскравий стиліст, творець власного художнього світу і «сновідческій» методу письма. Його життя було сповнене переживаннями, дивацтвами, любов`ю. Проживши більшу частину своєї біографії в еміграції, він зберіг традиції і дух російської літератури. Він залишив гідне літературну спадщину, яке значно збагатило російську культуру.

Дитинство і сім`я

Народився Олексій Ремізов в багатій купецькій сім`ї 24 червня 1877 в Москві. Його мама належала до старовинного російського роду Найдьонова, відомому дотриманням традицій і обрядів. Його дядько Н. А. Найдьонов, брат матері, був засновником великого російського банку і головою Московського біржового суспільства. Він був людиною великої ерудиції, займався дослідженнями історії Москви, спонсорував відновлення і збереження пам`яток. Його багатюща бібліотека була однією з кращих в місті, і Олексій Ремізов прочитав завдяки цьому чимало книг. В юні роки мати Олексія відрізнялася передовими поглядами, брала участь в Богородському гуртку нігілістів, але нещаслива любовна історія підштовхнула її до шлюбу з власником галантерейної крамниці Ремізовим.

У пари народилося п`ятеро дітей, молодшим з яких і був майбутній письменник, але щастя в родині не було. Марія Олександрівна, втомившись від мук в шлюбі, забрала дітей і повернулася до рідної домівки. Її зламана, повна страждань доля стала основою для багатьох жіночих образів у творах А. М. Ремізова. Його батько був сином простого селянина, всіма своїми успіхами він зобов`язаний виключно своїй працьовитості. Але його вплив на Олексія виявилося мінімальним, так як діти в родині майже весь час були під опікою прислуги, та й помер батько досить рано - в 1883 році. А ось вплив дядька, Н. А. Найдьонова, на якого Олексій був дуже схожий, було велике. Про нього Ремізов завжди говорив з гордістю, хоча відносини їх не були гладкими.

З дитинства Олексій відрізнявся багатою фантазією і тягою до пустощів. Його захоплення дитинства - музика, малювання, театр - залишилися з ним на все життя. Сильна короткозорість завадила йому отримати системне музичну освіту, але благотворно вплинула на розвиток фантазії. Ігрове початок життя, яке він прийняв для себе як основне, супроводжувало його все наступні роки.

роки навчання

Навчався Олексій Ремізов спочатку вдома, йому, як і братові, дали гарне базову освіту: іноземні мови, література, основи математики, географії, історії. Це дозволило в 7 років Олексію з легкістю вступити до гімназії. Але через слабке здоров`я він пропускав багато занять, і їх разом з братом перевели в комерційне училище, в раді піклувальників якого складався Н. А. Найдьонов. Цей переклад закрив для Ремізова можливість в майбутньому вступити до університету з отриманням стипендії.

Зі шкільних років у Олексія залишився чудовий почерк і володіння каліграфією. Після закінчення училища опікуни настійно рекомендували йому зайняти місце бухгалтера в банку дядька. Але Ремізов вирішив по-своєму і поступив вільним слухачем на природничий факультет Московського університету, з правом відвідування лекцій, в тому числі на філософському і юридичному факультетах.

Громадська діяльність

Після першого курсу Ремізов відправляється в закордонну подорож, яке стало для нього фатальним. З-за кордону він привозить валізу забороненої літератури, це стало причиною пильної уваги до нього з боку поліції. В день пам`яті жертв Ходинки Олексій бере участь в масових збіговиськах, за що був затриманий поліцією, потім його звинуватили в організації заворушень і заслали на два роки до Пензи. Там він тільки погіршив своє становище, увійшовши в гурток В. Мейерхольда. Це призвело до нових звинувачень і засланні в Вологодську область на три роки під нагляд поліції. У Вологді йому довелося познайомитися з багатьма російськими філософами і громадськими діячами. Також там з ним сталося кілька доленосних подій: він зустрів свою майбутню дружину, остаточно усвідомив своє творче призначення і назавжди відкинув для себе революційну діяльність.

Перші літературні досліди

Там же, в Вологді, Ремізов Олексій Михайлович друкує свої перші тексти в газеті «Кур`єр». Він починає писати під впливом праці Веселовського про російською вірші. Тоді ж з`являється перша редакція роману «Ставок», в якому він передбачив традиції екзистенціальної літератури.

Київський період

Після заслання Олексій Михайлович Ремізов, письменник великого обдарування, приїжджає до Херсона, так як в столицях йому жити заборонено. Потім переїжджає до Києва, тут він співпрацює з Мейєрхольдом, який створює театральну студію. Ремізов завідує репертуарної частиною театру.

Петербурзький період

У 1905 році письменнику дозволяють повернутися в Петербург, де він надходить на службу в журнал Вяч. Іванова «Питання життя». Він тісно зближується з колом петербурзьких модерністів, особливо з В`ячеславом Івановим, під впливом якого Ремізов пише книгу казок «Посолонь». Трохи пізніше письменник випускає збірку апокрифів «Лимонарь», яке отримало широкий відгук у середовищі інтелігентів. У 1910 році виходить у світ повість «Хрестові сестри», яка показала зрілого Ремізова - продовжувача кращих традицій російської літератури. У петербурзький період він багато пише, удосконалюючи свою художню манеру. Широкій російської читацької аудиторії стають добре відомі біографія і книги автора. Ремізов Олексій в 1912 році випускає у видавництві Вяч. Іванова 8-томне зібрання своїх творів. До 1917 року він вже був популярним, що відбувся письменником.

революція

Ремізов Олексій Михайлович зустрів обидві революції без ентузіазму, давно вже не вірячи в можливість силового перетворення суспільства. Він сприйняв переворот 1917 року як метафоричний пожежа, у вогні якого народжується новий світ. Але він розумів, що ці події стануть причиною великих страждань для народу. Після революції Ремізов дуже багато пише публіцистичних текстів, в яких осмислює те, що відбувається через асоціації з Смутою 17 століття. Вершиною цієї активності стало твір «Слово про погибель руської землі». Цей текст був складний поліфонічне розповідь. Так з`явився новий жанр у творчості Ремізова. Обстановка в країні і стан здоров`я змусили письменника почати в 1920 році клопоти про виїзд за кордон.

еміграція

7 серпня 1921 року Олексій Михайлович Ремізов, книги, біографія якого були тісно пов`язані з Росією, покинув Батьківщину. Він був упевнений, що їде ненадовго, але виявилося, що назавжди. Спочатку він приїжджає в Берлін. Протягом двох років він перебував в стані невизначеності, подавав прохання про повернення в Радянський Союз. Однак в листопаді 1923 року сімейство Ремізова переїжджає в Париж. Причини такого вибору залишилися невідомі. Тут вони і проживуть до кінця своїх днів. Ремізов Олексій Михайлович, біографія якого відтепер була на довгі роки пов`язана з Парижем, все життя продовжував вважати себе частиною Росії. У роки Другої світової війни він активно співпереживав Радянському Союзу. Роки еміграції стали дуже продуктивними для письменника. Він багато пише, продовжує малювати, в 30-і роки навіть заробляє малюнками кошти для прожитку.

Особисте життя

Ремізов Олексій Михайлович був довгі роки щасливий у шлюбі. У 1903 році в Вологді він одружився на Серафимі Павлівні Довгелло. Вона захоплювалася антропологією, етнографією, була дійсним членом археологічного інституту в Петербурзі. Дружина вплинула на Ремізова, багато чому його навчила. У 1904 році у пари народилася дочка Наталія. У 1943 році, коли Серафима Павлівна померла, Ремізов занурився в довгий період зневіри, і до кінця днів він сумував за нею.

Помер письменник 26 листопада 1957 року в Парижі.

Письменницький стиль і основні твори

Зразком синтетичного листи, що об`єднує фольклорні, символічні, екзистенційні мотиви, став письменник Ремізов Олексій Михайлович. «Завихрена Русь», «Іверень», «Хрестові сестри» - ці твори стали зразком його унікальною манери, безсюжетної, асоціативної і емотивної прози. У них сплітаються дійсність і сон, реальність і міфи. Сон стає джерелом знання про світ, передвісником майбутнього. Олексій Михайлович Ремізов, вибрані твори якого входять сьогодні в шкільних та університетських курсів, в Росії пережив довгий період забуття. У роки перебудови його ім`я повернулося на Батьківщину. Сьогодні кращі твори Ремізова - «Лимонарь», «Годинник», «Кухка», «Завихрена Русь» займають гідне місце у вітчизняній літературі.