Письменник вадим кожевников: біографія
Вадим Кожевников - письменник і журналіст радянського часу. У ті часи було дуже багато фільмів про війну, ця тема була номером один в кінематографі. Письменники один за іншим створювали свої шедеври і отримували за це нагороди від держави. Сюжети дійсно чіпали за живе і виховували мужність і патріотизм у підростаючого покоління. Один з таких відомих радянських письменників і журналістів - лауреат Державної премії СРСР і Герой Соціалістичної праці Вадим Кожевников (фото його представлено нижче). У його арсеналі багато прекрасних творів, які зібрані в 9 томах. У Літераторських колах цей письменник, безумовно, дуже талановита і відома особа.
Відео: Вільям Шекспір. Життя чудових людей.
Вадим Кожевников: біографія
Він з`явився на світ в глухий російської дореволюційної Сибіру - в Томської губернії Наримського краю в селі Тогур - 9 квітня 1909 року в сім`ї засланців соціал-деморкатов. Практично все своє дитинство і юність він провів в Томську з батьками. Але прийшов час, він випурхнув з батьківського гнізда і в 1925 році відправився підкорювати Москву. Там він вступив в МГУ на літературне відділення етнологічного факультету, який закінчив в 1933 році.
Перші професійні кроки початківця літератора Вадим Кожевников зробив в 1930 році, опублікувавши своє перше оповідання «Порт». У 1933 році він влаштувався журналістом в газету «Комсомольська правда», потім працював в популярних соціально-політичних журналах «Зміна», «Вогник» і «Наші досягнення». Там набратися безцінного досвіду, через шість років, в 1939 році, він випускає збірку «Нічна розмова». Через рік Кожевников вже був членом Спілки письменників СРСР.
Відео: Вадим Кожевников: історія родини письменника в документах томських архівів
війна
Однак в 1941 році мирний час закінчився після того, як фашистська Німеччина почала бомбити кордону Радянського Союзу. Почалася Велика Вітчизняна, і людей, які могли боротися не тільки зброєю, а й пером, закликали в армію, щоб вони вчасно і професійно передавали гарячі новини з передових, адже їх з великим нетерпінням чекали люди.
Вадим Кожевников через деякий час опинився на бойовій лінії як військовий кореспондент однією з фронтових газет. У 1943 році він став кореспондентом видавництва «Правда». Але найважливішою подією в його військової журналістського життя, як і для будь-якого радянської людини, і тим більше фронтовика, стало взяття Берліна, коли він передавав багато гарячих зведень з центру подій.
Після війни життя потроху почала входити в своє русло, і Вадим Кожевников з 1947 по 1948 рік став працювати на посаді редактора відділу літератури і мистецтва в газеті «Правда». А з 1949 року і вже до самої смерті Кожевников буде займати посаду головного редактора журналу «Знамя».
З 1967 він - секретар правління СП СРСР і РРФСР, делегат XXVI з`їзду КПРС (1981 р), депутат Верховної Ради СРСР.
Він помер 20 жовтня 1984 року. Його тіло поховали на Передєлкіно кладовищі.
Відео: Школа лихослів`я: Василь Аксьонов (06.02.2005)
Вадим Кожевников: цікаві факти
Багато галасу і пересудів викликала новина про те, що Кожевников, займаючи пост редактора «Прапора», передав в КДБ (за іншими відомостями - в ЦК КПРС) листи рукописи роману В. Гроссмана «Життя і доля». Швидше за все, рукопис була затребувана з редакції одним з цих органів. Дочка Кожевникова всіляко заперечує цю інформацію. Вона вважає, що батько не міг передати рукопис в «каральні органи», адже вона була наповнена досить небезпечними прозріннями, де простежувалися паралелі Гітлер-Сталін, фашизм-комунізм. Швидше за все, її могли направити в ідеологічний центр ЦК. Були люди, які підтримували цю точку зору, так як все-таки ні свідчень, ні документів на цей рахунок так і не знайшлося. А ось Солженіцин ж писав в одній зі своїх книг, що він пам`ятав, як роман Гроссмана вилучили саме з сейфа видавництва «Нового світу».
Відео: Вадим Зеланд
твори Кожевникова
Основне творчість Вадима Кожевникова займали оповідання та повісті, ще більш вдалою була його фронтова проза, яку він створював весь період Великої Вітчизняної. Однак з-під його пера вийшли і кілька романів. Найвідоміші серед них: «Щит і меч» і «Знайомтеся, Балуєв» (саме по ним були зняті однойменні художні фільми), а також романи «Зорі назустріч» (1956 р), «Коріння і крона» (1983 р) , «опівдні на сонячній стороні» (1973 г.), який свого часу так улюблені мільйонами радянських людей. Найпопулярнішими серед читачів можна виділити повісті: «Великий заклик» (1940 г.), «День летить» (1963 р), «Особливий підрозділ» (1969 р), «Військове щастя» (1977 р), «Так було »(1980 г.),« Полюшко-поле »(1982 р.) - розповіді« Порт »(1930 г.),« Нічна розмова »(1939 г.),« Важка рука »(1941 г.),« розповіді про війну »(1942 р),« Дорогами війни »(1955 г.),« Дерево життя »(1979 г.),« березень - квітень »(1942 г.), за яким теж був знятий чудовий художній фільм з однойменною назвою.
Роман «Щит і меч»
Щоб мати уявлення, про що писав Вадим Кожевников, докладніше зупинимося на творі «Щит і меч», яке стало даниною поваги такий смертельно небезпечною і героїчну роботу, як радянська розвідка часів Другої світової. У сюжеті молодий і підготовлений російський розвідник Олександр Бєлов був покинутий з Риги до Німеччини в 1940 році, якраз перед початком війни, під виглядом німецького репатріанта Йогана Вайса. Починав він невпевнено і спочатку працював звичайним водієм вантажівки, поступово звикаючи до німців і вивчаючи їх стиль роботи і поведінку. З ним був друг - Генріх Шварцкопф. До 1944 року, служачи в розвідці Третього рейху, Вайс зробив запаморочливу військову кар`єру і дослужився до чину гауптштурмфюрера СС. Потім його перевели в Берлін в Службу безпеки рейхсфюрера СС. З цього моменту він отримав доступ до найцінніших паперів та відомостями.
Олександр Бєлов
Є кілька гіпотез, з кого списав Кожевников свого легендарного героя. Одна вказує на розвідника Рудольфа Абеля, а інша - на Олександра Святогорова. Але, як би там не було, роман дуже цікавий, хоча структура його зовсім не схожа зі звичною стилістикою таких метрів, як Юліан Семенов. У цьому творі переважає глибока психологія, заснована на переживаннях Саші Бєлова, який намагається вжитися в шкуру чистокровного арійця, відданого націонал-соціалістичного справі.
продовження
Бєлов навчався бути абсолютно спокійним, що б не трапилося, а також вмінню не видавати себе, не дратуватися і впевнено рухатися до своєї мети. І він зміг побороти своє перше «Я».
У другій частині тридцять відсотків приділено повільно розвивається близькополітичною обстановці. Вайс знайомиться з величезною кількістю гітлерівців і простих німців. І тільки двадцять відсотків сюжету приділено гостросюжетної складової, яка спостерігається у інших відомих авторів, в общем-то, тому, за що люблять цей жанр: операції, погоні, підстави, допити і т. Д.
В результаті романтик-ідеаліст перетвориться в холоднокровного професіонала.
Є ще один цікавий момент: зі слів Станіслава Любшина, виконавця головної ролі у фільмі «Щит і меч», картина ця свого часу справила дуже сильне враження на Володимира Володимировича Путіна і вплинула на вибір ним професії розвідника.
родина
Багатьох читачів цікавить Вадим Кожевников. Особисте життя його теж не виняток. Хоч трохи підняти завісу в цьому питанні дуже сильно допомогла дочка письменника Надія Кожевникова. Вона згадувала, що у її батька були великі яскраво-зелені очі з довгими віями. Він був не просто красенем, а згубником жіночих сердець. І підкорив він жіночих сердець чимало, але останнім підкорення закінчилося на її матері Вікторії. Раптом закоренілий холостяк здався. Коли вони одружилися, йому було тридцять шість, а його обраниці - двадцять шість.
У Вікторії це був вже другий шлюб, до цього її чоловіком був льотчик-полярник, Герой Радянського Союзу Ілля Мазурук. З донькою Іриною від першого шлюбу вона пішла до Вадима. Хоч про нього і говорили, що він підкаблучник, але він не був в цьому питанні слабкою людиною, скоріше - хитрим, все, що стосувалося будинку, побуту та виховання, лежало на Вікторії, так як ця сфера практично його не цікавила.
