«Фініта ля комедія!»: що означає знаменита фраза

Відео: Фініта ля комедія

«Подання закінчено!» - Говоримо ми з іронією, якщо завершилося якесь непристойна, сумнівну справу. Ще частіше в подібному випадку ми вживаємо фразу, давно вже стала крилатою: «Фініта ля комедія!» Яке її походження, які смислові відтінки вона в собі укладає і як часто використовується - про це і поговоримо.

справжнє звучання

Це калька, тобто копія, записана російськими буквами, без перекладу значення фрази finita la commedia, яку приписують італійської мови, - «фініта ля комедія». Переклад звучить так - «комедія закінчена». Однак згідно граматичним правилам італійської мови, правильніше сказати: La commedia e finita. Саме так і звучить фраза «фініта ля комедія» на італійській мові.

Кінець інтризі!

Оскільки цей вислів став стійким в російській мові, філологи відносять його до розряду фразеологізмів. Значення, закріплене за даними фразеологізмом, семантично пов`язане з іншим стійким виразом: «ламати комедію», - що означає удавання, спробу ввести в оману. Якщо хтось чинив не по честі, прикривав благими гаслами погані вчинки, і цього настав кінець, цілком доречно буде сказати: «Фініта ля комедія!» - Що значить: «Гру закінчено, тепер все встане на свої місця, і істина відкриється» .

Поставити крапку

Є у цього фразеологізму і інший лексичний відтінок. Припустимо, хтось брав участь у подіях, в яких йому була відведена роль, гідна осуду. Або він залучений в негожим ситуацію як її учасник і жертва. Тоді на завершення цих подій ця людина може вигукнути: «Фініта ля комедія!» - Що значить: «Досить, точка, баста!» Останнє слово, до речі, теж прийшло до нас з італійської, а точніше - з його попередника, латинської мови. Слово basta означає «досить, вистачить».

Відео: Осінні Квіти. Фільм. 3 Серія. StarMedia. Фільми про Любові. мелодрама

Коли фраза увійшла в побут

Вважається, що знаменитий вислів «Фініта ля комедія!» Увійшло у вжиток після того, як з`явилася опера «Паяци» (автор - Руджеро Леонкавалло). Однак хронологічно ця теза ніяк не підтверджується: справа в тому, що російський читач побачив цю фразу в романі Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу». Фразеологізм пролунав з вуст Печоріна, після того як він застрелив на дуелі свого приятеля Грушницкого. Роман був написаний не пізніше 1840 року, а прем`єра опери «Паяци» відбулася майже на півстоліття пізніше, в 1892 році.

«Паяци»

Опера починається нетрадиційно: під час музичного прологу перед ще закритими лаштунками на сцені раптово з`являється клоун і попереджає глядачів, що опера натхненна самим життям, і її тема - непідробні почуття і пристрасті. Потім відкривається завіса і починається вистава. Сюжет заснований на тому, що в реальному житті і в театральній грі акторів бродячої трупи переплітаються любов, ревнощі і смерть. Клоун Тоніо закоханий в комедіантка Недди, дружину актора і господаря трупи Каніо. Вона відкидає залицяння клоуна, віддавши переваги молодому селянинові Сільвіо. Вражений Тоніо повідомляє про це чоловікові невірної жінки, і той в люті кидається до зрадниці з ножем. Але прийшов час вистави, і треба виходити на сцену. «Пора починати, пора надіти костюм!» - Одна з найзнаменитіших арій у світовій опері.

В костюмі Коломбіни Недда за сюжетом розігрується для селян комедії впускає до себе закоханого Арлекіна, шепочучи йому цими словами, які Каніо недавно чув у фургона, де Сільвіо з Недди домовлялися про любовний побаченні. Каніо в ролі Паяци, у нестямі від пристрасті і ревнощів, приступає до Коломбіні-Недди з вимогою відкрити ім`я коханого, та намагається відбутися жартами і грати комедію далі, приховуючи охопив її жах. Але для Каніо це вже не спектакль, а життя. Він не випускає дружину з підмостків і в нападі люті заколює її ножем. Вмираючи, Недда кличе улюбленого, той зіскакує з глядацькою лави, Паяц вбиває і його. Коли вражений Каніо упускає з рук ніж, клоун повертається до публіки зі словами: «Комедія закінчена».

Що хотів сказати Печорін?

Характер цього персонажа, прізвище якого містить відсилання до іншого характерному для своєї епохи і теж неординарному героєві - Онєгіна (роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»), відрізняється індивідуалізмом і великим духовним потенціалом. Гострий розум, багатий внутрішній світ і прекрасні пориви, закладені в Печоріна, не знайшли відгуку і застосування, а тому «скиснули», отруїли гіркотою душу цієї людини. Стріляючи в Грушницкого, образ якого створено як повна протилежність фігурі Печоріна, головний герой кидає виклик всього свого життя. Примітно, що персонаж вимовляє репліку не по-французьки, як було прийнято в середовищі дворянства в ту епоху. Це свідчить про те, що в свої слова Печорін вклав щирі почуття - іронію і біль. До речі, фраза «фініта ля комедія» на французькому звучить так: compacte la com die.

Відео: ВАСИЛЬЄВА розважатися на СВОБОДУ

Звідки герой Лермонтова взяв ці слова

Дослідники вважають, що Печорін спародіював слова римського імператора Августа, які той сказав на смертному одрі: не знаходять вони, що він прекрасно зіграв комедію свого життя? Правитель скористався цитатою з італійської комедії масок (commedia dell arte).

Комедія дель-арте - це народний театр, який показує вистави на людних площах міста. Специфікою його було наявність одних і тих же масок, надягаючи які, актори перевтілювалися в постійних персонажів - Арлекіна, Панталоне, Коломбіна, Тарталья і ін. Іншою важливою особливістю театру дель-арте була імпровізація: сцени розігрувалися за заданою умовної сюжетної схемою, яку артисти виконували експромтом.

Відео: Ерос + вбивство // 1969 / Ёсісіге Йосіда

Лермонтов писав про те, що, згідно з легендою, великий французький письменник відродження Франсуа Рабле сказав перед смертю майже ті ж слова, що і Август, бажаючи підкреслити, що все життя була театром: «Комедія зіграна, опустіть завісу». Печорін, як людина освічена і начитана, безумовно, міг знати про ці історичні епізодах.

Формула для жанру

Іншим поясненням того, чому герой Лермонтовського твори міг сказати фразу «Фініта ля комедія!», Є припущення літературознавців про те, що сам роман будується на кшталт драматургічної дії. Особливо це стосується повісті «Княжна Мері», в якій і пролунали ці слова. Тут Печорін, який записує в щоденник найпотаємніші і тонкі спостереження і душевні руху, виступає як творець і виконавець власного спектаклю. Таким чином, слова «Фініта ля комедія!» - Це такий собі лейтмотив, який визначає зміст і сюжетну перспективу повісті.

Надгробний напис

При зустрічі з Печоріним на водах Грушницкий висловлює йому по-французьки своє кредо - щоб не зневажати людей, він ненавидить їх, інакше життя стало б огидним фарсом. Фарс - це середньовічна майданна комедія, грубувата і не ускладнена великим змістом. Так Грушницкий висловив нетерпляче прагнення перевершувати людей і гострий страх перед презирством. Печорін розпізнав його егоцентризм і позерство. І саме він виявився тією людиною, який не вписувався в модель взаємовідносин зі світом, що склалася у Грушницкого, і став у нього на шляху. Тому той і вигукнув, стоячи на краю скелі, що двом їм на землі немає місця, і тепер уже сказав, що себе зневажає, а Печоріна ненавидить. Пострілом Печорін поклав край цьому фарсу, спектаклю життя не відбувся героя, неохайного від зверхності до усвідомлення своєї нікчемності: «Фініта ля комедія!» Без сумніву, цей вислів він застосував і до самого себе. Але не можна сказати, що жанр того спектаклю, який розігрується в життя самого Печоріна, - це фарс. Тому й зміст сказаної їм фрази поглиблюється до значення епітафії «на могилу» всього спотвореного і помилкового способу існування.

Кому до смаку італійські слова

Зустріти фразу «Фініта ля комедія!», Значення якої укладається в вищеописані смислові рамки, можна в багатьох літературних творах. Її говорить доктор Астров в день від`їзду професора Серебрякова з дружиною, іронічно підкреслюючи безглуздість захоплення професорської дружиною Оленою Андріївною (п`єса А. П. Чехова «Дядя Ваня»). Десятиліттям раніше Чехов використовував цю фразу в п`єсі «Безбатченківщина».

Цей вислів варто в заголовку детектива Ірини Мельникової про розкриття страшних і загадкових злочинів. Воно звучить в епілозі роману Альберта Лиханова «Зламана лялька» як відчайдушний крик про деградацію і спустошенні людських душ. Костянтин Паустовський вживає цей фразеологізм в документальному романі «Книга про життя. Далекі роки ». Письменникові Мамину-Сибиряку полюбилося це вираз, його ми зустрічаємо в романах «Хліб», «Риси з життя Пепко», «Приваловские мільйони». Є вона в творах Писемського, Лєскова, Огарьова, Булгакова.

Особливо ж фразеологізм цей припав до смаку публіцистиці. Його використовували літератори минулого (Ф. Булгарін, Л. Шестов та ін.), Охоче прикрашають ним статті і заголовки сучасні журналісти.