Леонід хрущов: біографія і фото

Правління Хрущова (1953-1964) - єдиний період в радянській історії, який люди згадують добрими словами. Герой статті - син Хрущова Леонід, біографія якого досі є предметом спору вчених-істориків, які не прийшли до єдиної думки.

Відео: Хрущов. Перший після Сталіна

батьки

Достеменно відомо, що юнак народився на території сучасного Донбасу - в селищі металургів Юзівці, через три доби після Жовтневої революції. Дата появи на світло - 10.11.1917. Він був молодшим сином Микити Сергійовича і Єфросинії Іванівни Хрущова (в дівоцтві - Писарєва). 7.02.1914 в документах Миколаївської церкви Бахмутського повіту (рудник «Рутченковський») є запис про їх офіційної реєстрації шлюбу. До виходу Микити Сергійовича на пенсію цей союз буде єдиним оформленим документально.

Єфросинія була однією з п`яти дочок господаря будинку, у якого на той момент «харчувався» Хрущов. Леонід в дитинстві майже не пам`ятав батька. У 1918-му той відправився на Громадянську воювати за більшовиків, а дружина - в Курську губернію, до його батьків. У 1920-му вона померла від тифу, залишивши на чоловіка доньку Юлію 1915 р.н.. і сина. Фото жінки можна побачити в статті нижче. Для Микити Сергійовича це був важкий удар, від якого він оговтається лише через 4 роки, створивши нову сім`ю.

дитинство

Діти залишилися на бабусю з дідусем, поки батько не забрав їх до себе. Його партійна кар`єра пішла вгору, і в 1931-му Хрущов перебрався в Москву. У Юлі з новою дружиною Микити Сергійовича - Ніною Кухарчук - склалися хороші відносини, чого не скажеш про Леоніда. Той виріс фактично на вулиці, будучи надана сама собі. Закінчивши сім класів, вступив до ФЗУ, в 17 почав працювати на заводі.

Леонід Хрущов користувався великим успіхом у жінок. До двадцяти років вже залишив двох співмешканок, причому одну - з дитиною на руках. Обидві були єврейками. З Розалією Трейвас, актрисою, він навіть розписався, але батько демонстративно розірвав свідоцтво про шлюб. Есфір Етінгер, дочка авіаконструктора, в 1935-му народила йому сина Юрія, який все життя носив батькові і прізвище Леоніда Хрущова. Батько роком раніше був призначений Першим секретарем МГК, що надавало синові нові можливості.

«Молодь - в небо!»

Сталінський заклик в авіацію подіяв на «золоту молодь» свого часу. Сини перших осіб навчалися в ВВА ім. Жуковського. Це було дуже почесно, на них рівнялися. Зі своїм освітою Леонід Хрущов не міг претендувати на Жуковку, але відправився в школу пілотів ЦПФ (м Балашов). Закінчивши її в 1937-му, був зарахований до академії, але за парту не сів. У 1939 році добровільно вступив до лав Червоної армії, продовживши навчання в ЕВАЩ (авіаційній школі м Енгельса).

Під час радянсько-фінської війни відправився добровольцем на фронт, літаючи на бомбардувальниках Ар-2. Командир авіадивізії дав чудову характеристику лейтенанту, який брав участь в бомбардуванні лінії Маннергейма.

Міф перший - перша судимість

У 1938-му батька (Н. С. Хрущова) перевели на Україну, куди він відправився з підвищенням. Через рік Леонід одружився на льотчиця московського аероклубу Любові Сизих, а в січні 1940-го народилася дочка Юлія. Дружина нагадувала за характером власного чоловіка: безстрашна парашутистка, хвацько керувати за мотоциклом. Той теж вважався сміливим і навіть відчайдушним. Міг на руках перебратися по опорах моста з одного берега Дніпра на інший. У молодої жінки вже була дитина, але це не завадило Микиті Сергійовичу прийняти вибір сина.

Саме в ці роки, за спогадами Серго Берія, Леонід Хрущов - син Микити Хрущова - зв`язався з кримінальниками. Банда займалася розбійними нападами та була викрита напередодні війни. Багато з них були розстріляні, а син Першого секретаря ЦК КП України нібито отримав 10 років в`язниці. Так народився перший міф, що не знаходить ніякого документального підтвердження. В особовій справі Л. Хрущова, який зберігається в архіві Міноборони РФ (м Подольськ), в оригіналі автобіографії жодної згадки про судимості немає.

Початок війни

З першого дня війни, як і інші «кремлівські лейтенанти» - брати Мікоян, Яків Джугашвілі, Тимур Фрунзе, Василь Сталін, син Микити Сергійовича відправляється на фронт. Перші два місяці полк літав без прикриття, втративши більшу частину своїх пілотів. Німецьким асам, які пройшли льотну практику в Європі, протистояли вчорашні випускники училищ, вперше сіли за штурвал.

Серед них виділявся вже досвідчений і безстрашний Хрущов. Леонід воював в 134 авіаполку (46-а дивізія), зробивши тільки в липні 27 бойових вильотів. Виконавши завдання зі знищення моста через річку Західна Двіна, був представлений до бойової нагороди. Отримати орден Червоного Прапора на початку війни - це було справжньою рідкістю. 9 січня 1942 го його літак був підбитий і сіл на нейтральну територію. Екіпаж врятували, але льотчик був важко поранений. В результаті відкритого перелому кістка прорвала чобіт, і в госпіталі готувалися до операції по ампутації ноги.

Лікування в Куйбишеві

Для молодої людини життя без неба була неможлива. Очевидці розповідають, що він, погрожуючи лікарям пістолетом, зажадав від них відмовитися від операції. Два місяці пролежав у ліжку, але молодий організм впорався. Кульгавість через те, що одна нога стала трохи коротшою за іншу, залишиться з ним до кінця днів. Льотчика відправили в Куйбишев, куди були евакуйовані кращі світила медицини. Тут же проживала сім`я. Микита Сергійович особисто приїжджав з фронту відвідати пораненого сина, до якого ставився з особливою ніжністю.

Леонід Хрущов виявився в одній палаті з Рубеном Ібаррурі. У госпіталі познайомився зі Степаном Мікояном, який став головним свідком його куйбишевського періоду життя. За словами Мікояна, поранені льотчики часто випивали, водили дружбу з танцівницями Великого театру, евакуйованого в місто. Під кінець реабілітації виявилися замішаними в п`яній історії з трагічним фіналом.

Відео: Радянські біографії

Міф другий: друга судимість

На одній з вечірок молоді люди влаштували справжню гру в російську рулетку. Морський офіцер, що довідався про те, що Леонід Хрущов чудово стріляє, запропонував тому потрапити з пістолета в пляшку на його голові. Стрілець пробив шийку. Моряка це не влаштувало, і він змусив льотчика повторити атракціон. Другим пострілом Хрущов потрапив прямо в лоб, убивши офіцера. Степан Мікоян розповідає цю історію з чужих слів, не будучи очевидцем того, що відбувається. Про те, що якась сумнівна історія у брата була, говорила і його сестра Рада Аджубей.

У спогадах противників Н. С. Хрущова (всі вони з`явилися після його смерті), говориться, що Микита Сергійович особисто вимолював у Сталіна прощення для сина. Але той був все одно засуджений на 8 років з відбуванням покарання на фронті.

Було чи не було?

Жодне журналістське розслідування даного факту увінчалося успіхом. Немає і документальних підтверджень. Чутки про подію настільки різняться, що зробити якісь висновки неможливо. Усі наступні події порушують логіку винесення льотчику будь-якого покарання, бо восени 1942-го він відправляється не в штрафбат, а на перепідготовку, перевчаючись на льотчика-винищувача. У листопаді здає іспит з оцінкою «добре», отримує під своє командування ланка і погони старшого лейтенанта. Більш того, в армію він прибуває зі зброєю, яке в разі засудження було б вилучено.

Леонід Хрущов, біографія якого є сьогодні предметом пильного вивчення, продовжив воювати в 18-му авіаполку, пересівши на маневрений Як-7. Отримував практику, переганяючи літаки з військового заводу на фронт. Фахівці стверджують, що для освоєння нової техніки, пілоту потрібен час, а його-то в роки війни і не було.

Події 11 березня 1943 року

Є відомості, що Хрущова переводили в Штаб армії, але він відмовився. Небо було його покликанням. За час служби він зробив 172 вильоту, але лише 32 - на винищувачі (наліт становив лише 4 години 27 хвилин). 11. 03. 1943 два літаки вилетіли в район Жиздра на розвідку військ. У парі він був веденим. На місці ведучого - ст. лейтенант Заморін, що став головним свідком подій історичного бою, з якого синові відомого партійного діяча не судилося повернутися.

Винищувачі зустріли четвірку «Фоккер», парами атакували радянських льотчиків. Повернувся з бойового завдання на пошкодженому винищувачі тільки командир ланки. Таємниця загибелі Леоніда Хрущова пов`язана з двома обставинами: змінами показань І. Заморіна і неможливістю розшукати останки літака Як-7 через болотисту місцевість і проведення повітряного бою над територією противника.

Показання Івана Заморіна

Перший рапорт був написаний старшим лейтенантом після відвідування штабу полку. У ньому він зазначив: переслідуючи «Фоккер», випустив з поля зору літак Л. Хрущова. Бачив лише, як він увійшов у штопор, кинувшись до землі. Пізніше партизанами були організовані пошуки залишків літака, не увінчалися успіхом. Спочатку батькові повідомили про те, що старший син пропав безвісти. Через місяць, в ніч на 12 квітня, Сталін особисто висловив співчуття соратнику, сповістивши, що надії більше немає. У червні батько отримав за сина орден Вітчизняної війни I ступеня (посмертно).

У 80-ті роки стали поширюватися чутки про те, як Леонід Хрущов потрапив до німців. Нібито він залишився живий і був полонений, ставши зрадником. Чутки з`являлися і раніше, тому після відставки Хрущова проводилося розслідування загибелі льотчика (слідчий Токарев С. І.), під час якого жодних підтверджень його зради знайдено не було. Заморін ж змінив свідчення, заявивши, що ведений врятував його, кинувши свій Як-7 навперейми вогневої атаці «фоккера». Літак фактично розсипався в повітрі. Свій колишній рапорт він пояснив: командування полку боялося відповідальності за те, що не вберегли сина високопоставленого чиновника, тому вважали за краще уявити його зниклим безвісти.

версія зради

Військовий журналіст І. Стаднюк, історики Г. Куманёв, Н. Добрюха, письменник Ф. Чуєв і деякі інші дотримуються версії, що Леонід Хрущов був розстріляний. Вони посилаються на те, що М. Хрущов під час свого правління знищив документи, що викривають сина. Посилаючись на свідчення генералів НКВД (В. Удилов), Молотова, сина Берії, вони описують картину, як льотчик встиг катапультуватися, потрапивши у ворожий полон. Там він почав давати свідчення, що підривають безпеку країни. Сталін наказав спецгрупі СМЕРШ викрасти зрадника. Операція пройшла успішно, і син Хрущова був доставлений до Москви.

Батько на колінах вимолював прощення, але Сталін поклався на рішення членів Політбюро, який засудив зрадника до смерті. Воно було приведено у виконання. Це пояснює ненависть Н. С. Хрущова до членів ЦК: Берію розстрілюють, Щербаківський район Москви перейменовують, а Кагановича, Молотова і Маленкова відправляють на заслання. Непрямим підтвердженням версії може служити арешт Любові Сизих в 1943-му і відправка її в табори за звинуваченням у шпигунстві. Згодом з`ясувалося, що ці дві події ніяк не пов`язані один з одним.

Офіційна версія

Впевнений в собі, наполегливий і життєрадісний, 25-річний юнак став заручником протистояння Микити Хрущова, головного автора «відлиги» 60-х, і генералів НКВД, які зробили все, щоб очорнити ім`я колишнього Першого секретаря ЦК КПРС. Проводячи аналогію з долею Якова Джугашвілі, потрапив в полон до німців, після захоплення сина високого політичного діяча слід було очікувати реакції фашистів: пропагандистських листівок, радіозвернень, будь галасу. Але немає ніяких джерел з німецької сторони, що підтверджують перебування льотчика в полоні.

Різняться й оповідання, як убили Леоніда Хрущова. Його розстріл по-різному описується «очевидцями», в той час як співробітниками Метробуду знайдені уламки літака Як-7, за номером збігається з винищувачем ст. лейтенанта. Дані про це зберігаються в архіві м Подольська. На братській могилі міста Жиздра згадано ім`я Хрущова, що дає підставу говорити про його поховання в районі загибелі.

Післямова

У зрада молодого льотчика не вірять його родичі і ті, хто особисто був з ним знайомий. Син Юрій і внучка Ніна зажадали публічного спростування тієї інформації, яка наводиться у багатьох публікаціях без посилань на будь-які документи. Безпосереднє командування, бойові товариші, включаючи техніка літака Як-7, дають самі утішні характеристики льотчику: Леонід Микитович Хрущов був хоробрим і безстрашною людиною. Він рвався в бій, не ховаючись за спинами товаришів, і рапорт І. Заморіна - зайве тому підтвердження. Репутація героя важливіше погоні за дешевими сенсаціями. Проведення додаткових досліджень - справа честі вчених-істориків, які повинні поставити остаточну крапку в поширенні домислів і чуток.