Косівська війна: роки, причини, підсумки

У лютому 1998 року албанськими сепаратистами, що проживали в Косово і Метохії, були розпочаті збройні виступи, спрямовані на відділення даних територій від Югославії. Що виник у зв`язку з цим конфлікт, який отримав назву «косовська війна», тривав десять років і завершився офіційним проголошенням незалежності цих земель і створенням самостійної республіки.

Відео: Причини і підсумки Кримської війни 1853-1856 років

Історичні корені проблеми

Даний конфлікт, як це нерідко бувало упродовж усієї історії людства, почався на релігійному грунті. Статевий склад населення Косова і Метохії ще до Другої світової війни був змішаним, що складається з албанців-мусульман і сербів-християн. Незважаючи на тривале спільне проживання, відносини між ними були вкрай ворожими.

Як свідчать історичні матеріали, ще в період Середньовіччя на території сучасних Косова і Метохії сформувалося ядро сербської держави. Починаючи з середини XIV століття і протягом наступних чотирьох століть там, недалеко від міста Печ, знаходилася резиденція сербського патріарха, що надавало краю значення центру духовного життя народу. Виходячи з цього, в конфлікті, який став причиною початку Косівської війни, серби посилалися на свої історичні права, а їх опоненти-албанці - лише на етнічні.

Обмеження прав християн краю

за закінчення Другої світової війни ці території були насильно приєднані до Югославії, хоча більшість жителів ставилося до цього вкрай негативно. Їх не задовольнив навіть формально наданий статус автономії, і після смерті глави держави І. Б. Тіто вони виступили з вимогою надання незалежності. Проте влада не тільки не задовольнили їхні вимоги, а й позбавили автономії. В результаті Косово 1998 року скоро перетворився в вируючий казан.

Ситуація, що склалася вкрай негативно позначалася на економіці Югославії і на її політико-ідеологічному стані. Крім того, значно нагнітали обстановку косовські серби - християни, які опинилися в меншості серед мусульман краю і піддавалися з їх боку жорсткого утиску. Щоб змусити владу відреагувати на їх петиції, серби були змушені здійснити кілька маршів протесту на Белград.

Злочинне бездіяльність суб`єктів владних повноважень

Незабаром уряд Югославії сформувало для вирішення проблеми робочу групу і направило її в Косово. Після детального ознайомлення з ситуацією, що склалася всі претензії сербів були визнані обгрунтованими, однак ніяких рішучих заходів вжито не було. Через деякий час туди ж прибув новообраний глава югославських комуністів С. Мілошевич, однак і його візит сприяв лише загострення конфлікту, так як став причиною кровопролитних зіткнень сербських демонстрантів з поліцією, повністю укомплектованою з албанців.

Створення косовської армії

Наступним етапом конфлікту стало створення прихильниками відділення Косова і Метохії партії «Демократична ліга», яка очолила антиурядові виступи і формування власного уряду, який закликав населення до відмови від підпорядкування центральної влади. Відповіддю на це були масові арешти активістів. Однак масштабні каральні заходи привели лише до загострення ситуації. За допомогою Албанії косовські сепаратисти створили збройні формування, що отримали назву «Армія звільнення Косово» (АОК). З цього і почалася сумнозвісна косовська війна, що тривала до 2008 року.

Про те, коли саме албанськими сепаратистами були створені їх збройні сили, є кілька суперечливі відомості. Деякі дослідники схильні вважати моментом їх народження сталося в 1994 році об`єднання кількох раніше діючих збройних угруповань, але Гаазький трибунал визнав початком діяльності армії 1990 рік, коли були зареєстровані перші збройні напади на поліцейські дільниці. Однак ряд авторитетних джерел відносить цю подію до 1992 року і пов`язує його з прийняттям сепаратистами рішення про створення підпільних бойових груп.

Є численні свідчення учасників подій тих років про те, що до 1998 року підготовка бойовиків проводилася з дотриманням вимог конспірації в численних спортивних клубах Косова. Коли ж югославська війна стала очевидною реальністю, заняття були продовжені на території Албанії та відкрито проводилися інструкторами американських і британських спецслужб.

початок кровопролиття

Активні бойові дії почалися 28 лютого 1998 року, після офіційної заяви АОК про початок війни за незалежність Косова. Слідом за цим сепаратисти здійснили ряд нападів на поліцейські дільниці. У відповідь на це югославські війська атакували кілька населених пунктів в Косово і Метохії. Жертвами їх дій стали вісімдесят чоловік, в більшості своїй жінки і діти. Цей акт насильства по відношенню до мирного населення викликав широкий резонанс у всьому світі.

ескалація війни

У наступні місяці війна в Косово розгорілася з новою силою, і до осені того ж року понад тисячу мирних жителів стали її жертвами. З охопленої війною території почався масовий відтік населення всіх віросповідань і національностей. Відносно ж тих, хто з тих чи інших причин не зміг або не захотів покинути батьківщину, югославськими військовими були здійснені численні злочини, неодноразово висвітлювалися в засобах масової інформації. Світова громадськість намагалася впливати на уряд Белграда, і Рада Безпеки ООН прийняв з цього приводу відповідну резолюцію.

Документ передбачав як крайній захід початок бомбардувань Югославії в разі продовження насильства. Цей захід залякування здобула певну дію, і в жовтні 1998 року було підписано перемир`я, але, незважаючи на це, косовцев продовжували гинути від рук югославських солдатів, а з початку наступного року військові дії поновилися в повному обсязі.

Спроби мирного вирішення конфлікту

Ще більшою мірою увагу світової громадськості косовська війна залучила після того, як в кінці січня 1999 року в місті Рачаке югославськими військовими було розстріляно сорок п`ять мирних жителів, звинувачених у зв`язках з сепаратистами. Цей злочин викликав хвилю обурень у всьому світі. В наступному місяці у Франції відбулися переговори представників ворогуючих сторін, але, не дивлячись на всі зусилля присутніх представників ООН, позитивних результатів вони не принесли.

Відео: Перша чеченська війна: причини, події, підсумки

В ході переговорів представники країн Заходу підтримували косовських сепаратистів, які виступали за незалежність Косова, тоді як російські дипломати прийняли сторону Югославії, лобіюючи її вимоги, спрямовані на цілісність держави. Белград визнав для себе неприйнятним ультиматум, висунутий країнами НАТО, і в результаті цього в березні почалися бомбардування Сербії. Тривали вони протягом трьох місяців, поки в червні глава Югославії С. Мілошевич не віддав наказ про виведення військ з Косова. Однак косовська війна була ще далека від свого завершення.

Миротворці на косовській землі

Згодом, коли події в Косово стали предметом розгляду міжнародного трибуналу, засідав в Гаазі, представники НАТО пояснили початок бомбардувань бажанням покласти край етнічним чищенням, проведеним югославськими спецслужбами щодо албанської частини населення краю.

Однак з матеріалів справи випливало, що подібні злочини проти людяності хоча і мали місце, але відбувалися вже після початку авіаударів, і були, хоча і протизаконною, але спровокованої ними реакцією. Статистика тих років свідчить, що косовська війна 1998-1999 років і бомбардування югославської території силами НАТО змусили понад сто тисяч сербів і чорногорців покинути свої будинки і шукати порятунку за межами зони бойових дій.

Масовий вихід мирних жителів

У червні того ж року, згідно з декларацією ООН, на території Косова і Метохії був введений контингент миротворчих сил, що складається з підрозділів військ НАТО і Росії. Незабаром вдалося досягти угоди з представниками албанських бойовиків про припинення вогню, але, незважаючи ні на що, локальні зіткнення тривали, і в них гинули десятки мирних жителів. Загальне ж число жертв продовжувало неухильно зростати.

Це стало причиною масового відтоку з Косово двохсот п`ятдесяти тисяч проживали там християн - сербів і чорногорців, і вимушеного переселення їх до Сербії і Чорногорії. Частина їх повернулася назад вже після того, як в 2008 році була проголошена Республіка Косово, але їх число було досить незначним. Так, за даними ООН, в 2009 році воно склало всього сімсот чоловік, через рік збільшилася до восьмисот, але потім з кожним роком стало скорочуватися.

Відео: Право голосу 27.12.16 ХОРОШИЙ ЯКІСТЬ Підсумки року Право голосу 27.12.2016

Проголошення незалежності Косова і Метохії

У листопаді 2001 року албанські сепаратисти провели на своїй території вибори, за результатами яких ними було сформовано уряд на чолі з І. Ругова. Наступним їхнім кроком стала заява про незалежність краю і створення на території Косова і Метохії незалежної держави. Цілком зрозуміло, що югославський уряд не вважало за їх дії легітимними, і війна в Косово тривала, хоча і прийняла форму затяжного, ледь тліючого конфлікту, що відносить, проте, сотні життів.

У 2003 році у Відні була знову зроблена спроба, сівши за стіл переговорів, знайти шлях до вирішення конфлікту, однак вона була настільки ж безрезультатною, що і чотири роки тому. Закінченням війни прийнято вважати заяву косовської влади від 18 лютого 2008 року, в якому ними, в односторонньому порядку, була задекларована незалежність Косова і Метохії.

Проблема, що залишилася невирішеною

До цього часу від Югославії відокремилася Чорногорія, і колись єдина держава перестала існувати в тому вигляді, який воно мало на початку конфлікту. Косівська війна, причини якої носили міжнаціональний і релігійний характер, завершилася, але взаємна ненависть представників раніше протиборствуючих сторін залишилася. Це і донині створює в регіоні обстановку напруженості і нестабільності.

Той факт, що югославська війна вийшла за рамки локального конфлікту і залучила до вирішення пов`язаних з нею проблем широкі кола світової громадськості, стало зайвим приводом для Заходу і Росії вдатися до демонстрації сили в рамках ескалації прихованої «холодної війни». На щастя, вона не мала наслідків. Проголошена ж після закінчення військових дій Республіка Косово до сих пір є причиною дискусій між дипломатами різних країн.