Орлов олександр михайлович (лейб лазаревич фельдбін), співробітник нквд ссср: біографія
У 1952 році відомий американський журнал «Лайф» опублікував серію статей, що стали справжньою сенсацією. У них автор, колишній радянський розвідник, а до того часу неповерненець, таємно втік на Захід - Ігор Костянтинович Берг - розкривав факти, що свідчать про злочини сталінського режиму, який він знав, що називається, зсередини, і до якого мав безпосередній стосунок. Хто ж ця людина і що змусило його покинути Батьківщину?
Юність майбутнього розвідника
Його справжнє ім`я - Лейб Лазаревич Фельдбін. Народився він 21 серпня 1895 року в єврейській родині, яка мешкала в місті Бобруйську Мінської губернії. Так би і прожив він безвиїзно своє життя в цьому далекому від столичної суєти містечку, але в 1916 році, в розпал Першої світової війни, отримав повістку і був змушений надіти солдатську шинель. Однак промерзлі окопи передових позицій так і не дочекалися молодого Лейба Фельдбіна, який прослужив в тилу аж до початку Лютневої революції.
Слабо орієнтуючись у вирі політичних течій, що заполонили Росію після падіння самодержавства, він в лютому 1917 року вступив в партію Об`єднаних інтернаціоналістів, що була одним з породжень тодішніх соціал-демократів. Але в рядах цієї організації пробув недовго - опинившись в рядах РККА на фронтах Громадянської війни, Лейб став членом РКП (б).
Лев Лазаревич - співробітник особливого відділу
Пізнавши з дитинства гіркоту бідності і національне приниження, породжене відомим законом про межі осілості для євреїв, він всією душею повірив у ті високі ідеали, які більшовики проголосили метою своєї політичної діяльності. Лейбу було тоді лише двадцять п`ять років, і він з усією молодий запалом кинувся на боротьбу з тими, хто, на думку його ідейних кумирів, заважав наступу загального щастя.
У 1920 році він стає співробітником Особливого відділу 12 армії і бере участь в розкритті та ліквідації контрреволюційних організацій на Україні. За проявлені при цьому неабиякі бойові і організаторські якості Лейба вже на наступний рік призначають командиром загону особливого призначення. В цей же період він змінює ім`я і прізвище, так що надалі у всіх документах значиться як Лев Лазаревич Нікольський.
Сходинки службового зростання і навчання в Москві
У 1921 році партія направляє Льва Лазаревича в Архангельськ, для керівництва секретно-оперативної частиною. Тут же, через короткий термін, він призначається начальником агентурно-слідчого відділу і уповноваженим по фільтрації тих білогвардійських офіцерів, яким була надана можливість залишити Росію.
У тому ж році Нікольський як перспективний працівник і член РКП (б) отримує направлення на навчання до Москви, де наступні чотири роки проводить в якості студента Школи правознавства, створеної на базі Московського університету. Весь цей час заняття в аудиторіях він поєднує з практичною роботою в правоохоронних органах, а по завершенні навчання зараховується співробітником економічного управління ГПУ, очолюваного його двоюрідним братом Зіновієм Кацнельсоном.
Служба у зовнішній розвідці
Кар`єра розвідника Льва Лазаревича почалася в 1926 році, з зарахування в штат іноземного відділу ОГПУ. Специфіка майбутньої роботи змусила його продовжувати життя під вигаданим ім`ям. Відтепер в його документах стояло: Орлов Олександр Михайлович. Колишнє ім`я та прізвище залишилися лише в секретних папках відділу кадрів.
Пройшовши відповідну підготовку і прекрасно володіючи кількома іноземними мовами, він виконує різні завдання в багатьох країнах Європи і Америки. Зокрема, саме Орлов вів безпосередню роботу з Кімом Філбі - високопоставленим співробітником британської розвідки, завербованих радянськими спецслужбами. Завдяки Орлову навколо нього було створено цілу мережу агентів, які працювали на Радянський Союз. Ця була знаменита «Кембриджська група», яка увійшла в світову історію розвідслужб.
іспанське золото
У 1936 році спалахує громадянська війна в Іспанії, і Орлов Олександр Михайлович відряджається туди для допомоги республіканському уряду в якості спеціаліста з внутрішньої безпеки і контррозвідці. Тут за його участі було підготовлено і блискуче проведена операція з перекидання в Радянський Союз значної частини золотого запасу Іспанії, в результаті якої в московських сейфах виявилося 510 тонн дорогоцінного металу, що складали майже 73% всього, що мав іспанська Державний банк. Виконував він і багато інших завдання, які йому давав Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР.
важке рішення
У 1936 році Сталін дає поштовх процесу, який зумовив один з найпохмуріших періодів радянської історії і відомому як Великий терор. Країну в ті роки захлеснула хвиля масових репресій, жертвами яких в переважній більшості ставали ні в чому не винні люди. Торкнулися вони також політичного і військового керівництва. Багато засновники і ветерани ВЧК були зміщені зі своїх постів, а пізніше заарештовані і розстріляні за явно надуманими звинуваченнями. Серед них були багато, з якими починав свою службу Орлов.
Олександр Михайлович прекрасно розумів, що рано чи пізно його чекає та ж доля. Впевненість в цьому підкріплювали і численні відгуки в Москву дипломатів, які працювали за кордоном. Вони отримували розпорядження прибути у службових справах, і арештовувалися разом з членами сімей прямо біля трапа літака. У лютому 1938 року біля Орлова остаточно визріло рішення порвати з державою, режим якого він вважав злочинним і який представляв смертельну небезпеку для нього і його сім`ї.
вимушене втеча
У цей час при досить загадкових обставинах несподівано помер безпосередній начальник Орлова керівник іноземного відділу НКВС Абрам Слуцький, і на його місце був призначений С. М. Шпігельглас. 17 лютого Олександр Михайлович отримав розпорядження зустрітися з ним на борту радянського судна «Свір», який прибув в Антверпен. Однак у нього були всі підстави вважати, що, піднявшись по трапу, він виявиться в пастці.
На зустріч зі своїм новим начальником він так і не з`явився. Замість цього, забравши дружину з дочкою, а заодно і шістдесят тисяч доларів зі службового фонду, Орлов Олександр Михайлович таємно поїхав до Франції, а звідти через Канаду перебрався в США. У Радянському Союзі у нього залишилися родичі. Щоб убезпечити їх від можливих репресій, пов`язаних з його втечею, Орлов надіслав листа до Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР. У ньому він попередив, що якщо постраждають близькі йому люди, він передасть закордонним службам інформацію про радянських розвідників, які працювали в різних країнах світу.
реакція влади
Цією загрозою Орлов зумів убезпечити лише своїх рідних, яких дійсно не чіпали, щоб уникнути обіцяних провалів, але від його втечі постраждали багато керівників розвідки. Серед них був Яків Серебрянський, який займав пост начальника спеціальної опергрупи і керував роботою шістнадцяти резидентів в декількох західних державах. Він був заарештований разом з дружиною і рішенням суду засуджений до розстрілу. За нез`ясованих обставин вирок не був приведений у виконання, і подружжя знову опинилася на волі, але важко навіть уявити, що їм довелося пережити.
Матеріали, опубліковані Орловим
Живучи в Америці під ім`ям Ігоря Костянтиновича Берга, Орлов опублікував в журналі «Лайф» серію статей, про які вже згадувалося вище. У них він докладно описував ті злочини комуністичного режиму, свідком і вимушеним співучасником яких він був в період служби в НКВД. Велике місце в цій публікації було відведено і ролі Сталіна в беззаконні, що кояться в СРСР.
Пізніше ці матеріали увійшли в книгу, видану в Нью-Йорку в 1953 році і перекладену на багато мов. Містилися в ній відомості були використані багатьма дослідниками ще до її публікації в Росії в 1991 році. На початку шістдесятих вийшла друком ще одна книга Орлова, розрахована на цілком певне коло читачів - в ній він ділився досвідом ведення партизанської війни і організації служби контррозвідки.
запізніле запрошення
Перебуваючи в Америці, Орлов мав підстави побоюватися помсти московської влади в більшій мірі, ніж інші радянські перебіжчики, адже йому були відомі багато секретів їх спецслужб. Проживаючи довгі роки під вигаданим ім`ям і ретельно приховуючи свою адресу, колишньої розвідник залишався недосяжним для НКВД, а згодом і КДБ.
Тільки в середині шістдесятих років радянському агенту Михайлу Феактістову вдалося встановити його місцеперебування. Однак часи змінилися, та й інформація, яку мав Орлов, втратила свою актуальність, тому його життю ніщо вже особливо не загрожувало. Тоді ж Феактистов відвідав подружжя Орлових і передав запрошення радянського уряду повернутися на Батьківщину. Їм гарантувалася свобода, а Олександру Івановичу ще й повернення військового звання разом з усіма існуючими у нього нагородами.
Орлови відмовилися. Їм було вже під сімдесят, заново починати життя в країні, від якої вони за довгі роки відвикли, старі не захотіли. Олександр Іванович лише попросив передати нинішнім керівникам країни, що, незважаючи на численні допити, ФБР не отримало від нього ніяких відомостей про агентурних мережах, створених за його участю. Орлов сказав, що просто не міг зрадити тих, хто йому беззастережно довіряв і служив тієї ж ідеї, перед якою він і сам колись схилявся.
Після його смерті, яка настала 25 березня 1977, зважаючи на відсутність спадкоємців, федеральним суддею було віддано розпорядження опечатати і відправити в архів всі документи покійного, включаючи рукописи спогадів. Зберігатися вони повинні були там до 1999 року і лише після цього могли стати надбанням громадськості.
