Микола азаров: біографія, фото, національність

Микола Азаров (народився 17 грудня 1947) є українським політиком, який був прем`єр-міністром України з 11 березня 2010 з 27 січня 2014 року. До цього він двічі був першим віце-прем`єром і міністром фінансів, а ще раніше більше п`яти років очолював податкову адміністрацію України.

Азаров Микола Янович: біографія, національність

Здавалося б такий неактуальне в даний час загальної глобалізації питання про те, як національність людини, в застосуванні до героя нашої статті раптом набуло особливої гостроти. Чому ж багатьом так цікаво знати, яка національність Азарова Миколи Яновича? Справа в тому, що він трудився на політичному поприщі в Україні, дуже молодий країні, де це питання в останні роки набуло особливої гостроти.

Отже, де ж почав свій життєвий шлях Азаров Микола Янович? Біографія його почалася в Калузі, споконвічно російською місті. Звідки ж тоді у нього таке по батькові, Янович? Справа в тому, що його дід по батькові був естонцем на ім`я Роберт Пахло, всі інші родичі (принаймні в двох поколіннях) - споконвічно російські люди. За визнанням самого Азарова, зробленому в програмі відомого телеведучого Володимира Познера, він народився поза шлюбом своїх батьків, гірського інженера Яна Пахло (ленінградця за народженням і фронтовика) і Катерини Азарової (згодом в шлюбі Квасникова). Тому маленького Колю при його народженні мати записала на своє дівоче прізвище, під якою він нам тепер і відомий.

У тій же програмі Володимира Познера, записаної влітку 2012 року, на запитання ведучого, яка ж національність Миколи Азарова, він відповів наступне: «Я російська людина, але я 28 років живу на Україні. Звичайно, я відчуваю себе вже українцем, тобто громадянином України ». Піде ще півтора року і так звані «свідомі українці» дуже дохідливо пояснять Азарову, що між поняттями «українець» і «громадянин України» лежить прірва, яку в їх розумінні ніякі заслуги і прожиті роки не перекриють.

Дитинство і роки навчання

Наскільки можна зрозуміти з нещодавно виданої книги Миколи Азарова «Україна на роздоріжжі», його батьки намагалися налагодити спільне життя, і сім`я навіть деякий час проживала в Ленінграді на квартирі батьків батька. Але, мабуть, щось не заладилося в їх сімейному житті, і Катерина Азарова повернулася з маленьким Миколкою до своїх батьків в Калугу. Там вона закінчила залізничний технікум і згодом працювала в управлінні залізниці.

Особливо сильний вплив в дитинстві на нашого героя зробила бабуся Марія Азарова, мабуть одна з тих російських жінок, які здатні дарувати любов і турботу близьким в будь-яких, найважчих умовах. Можна сказати, що завдяки її турботі, любові матері, їх численної калузької рідні (один з передмість Калуги навіть називається Азарово), дитинство Миколи було цілком благополучним. Він добре вчився в школі, неодноразово виходив переможцем олімпіад з різних предметів, був навіть запрошений в спецшколу академіка Колмогорова при МДУ, але відмовився в неї надходити, оскільки його не привертала її число математичний напрямок.

Середню школу Азаров закінчив зі срібною медаллю, а потім відправився «підкорювати столицю». Він вступив до Московського держуніверситету на геологічний факультет. Студентські роки пройшли як належить, але був один епізод, який Азаров особливо відзначає у своїх спогадах. Йдеться про інцидент, пов`язаний з вуличною бійкою Миколи і його товариша з групою хуліганів, які напали на дівчину. Які приїхали до місця події міліціонери, не довго думаючи оглушили Миколи ударом кийка по голові, а потім вже в відділенні стали «шити справу про хуліганство». На його щастя глибокої ночі у відділення заїхав міліцейський лейтенант, який розібрався в усьому і відпустив Миколу і його товариша. Чому Азаров так виділяє цей, в общем-то малопомітний епізод свого життя. Справа в тому, що колись в такій же ситуації опинився і його майбутній патрон Віктор Янукович, але справа була не в Москві, а в Енвакіево, і в відділенні не виявилося вдумливого лейтенанта. Тому, як пише Азаров, він «з розумінням відноситься до помилок молодості Віктора Януковича».

Початок кар`єри в радянський період

Отримавши після закінчення МГУ кваліфікацію геолога-геофізика, Микола Азаров в 1971 році за розподілом потрапив на вугільний комбінат «Тулауголь», де за п`ять років пройшов шлях до головного інженера тресту «Тулашахтоосушення». Він проявив себе справжнім новатором, йдучи від практики зробив чималий внесок в теорію вивчення вугільних пластів. Захоплення гірничою наукою призвело до того, що в 1976 році Азаров Микола Янович іде з виробництва в галузеву науку. Спочатку він працює завлаб в галузевому НДІ в м Новомосковськ Тульської області, захищає кандидатську дисертацію. Незабаром стає заввідділом в тому ж НДІ.

Молодому і перспективному кандидату геологічних наук стає тісно в рідному інституті, йому потрібно нове терені для застосування своїх зрілих наукових знань. І справа йому по плечу знаходиться на Донбасі, де Азарову пропонують посаду замдиректора УкрНДІ гірничої геології. У 1984 році він приїжджає в Донецьк. Переїзд пішов йому на користь як вченому. Через пару років Азаров Микола Янович завершує і захищає докторську дисертацію по шахтної геофізики, а незабаром після цього стає директором інституту. Він багато і плідно працює, широку популярність в наукових колах набуває його монографія про геології золоторудних родовищ Донбасу. У 1991 році Микола Азаров також стає професором кафедри геології Донецького технічного університету.

Початок політичної діяльності

У період перебудови і лібералізації політичної системи СРСР Микола Азаров, звичайно ж, не залишився в стороні від основних процесів. Він як директор галузевого НДІ активно підтримує реформаторське крило в КПРС (т.зв.. «Демплатформу»), при цьому в 1990 році розглядається парткерівництва як один з кандидатів на пость керівники донецьких комуністів (перевага була віддана Петру Симоненко). У тому ж році стає делегатом XXVII з`їзду КПРС, на якому знайомиться з Леонідом Кучмою, згодом своїм багаторічним патроном. Очевидно, що за родом своєї діяльності Азаров мав можливість познайомитися з керівниками найбільших вуглевидобувних підприємств Донбасу, т.зв.. «Вугільними баронами», які незабаром стануть його партнерами по новим політичним проектам.

Перші політпроекти за участю Азарова в незалежній Україні

Незабаром після розпаду СРСР і створення СНД група живуть в Україні інтелігентів російського походження з Харків і Донецька створила суспільно-політичну організацію Громадянський конгрес України (ЦКУ), яка ставила за мету перетворення досить «пухкого» СНД в більш згуртований Євразійський Союз. У числі засновників конгресу були Микола Азаров, викладач філософії з Донецького держуніверситету Олександр Базилюк, і викладач історії з Харківського держуніверситету Валерій Мещеряков. До організації стали придивлятися капітани промисловості Донбасу, на той час вже створили свою організацію - Міжрегіональну асоціацію України. Під її впливом на базі ЦКУ в грудні 1992 року в Донецьку утворюється Партія Праці, керівником якої стає директор Донецького заводу «Електробитмаш» (згодом концерн «Норд») Валентин Ландик, а його заступником - Азаров. Це був час жорсткого протистояння прем`єра Леоніда Кучми, який прагне обмежити традиційне дотування шахт Донбасу з держбюджету, і керівників донецької промисловості. Організовані колишніми «червоними директорами» потужні шахтарські страйки і марші шахтарів на Київ змусили президента Кравчука відправити прем`єра у відставку. Його місце зайняв глава Донецької міськради і міськвиконкому, в недавньому минулому директор найбільшої в Донецьку шахти ім. Засядька Юхим Звягільський. Незабаром Ландик поїхав до Києва на посаду віце-прем`єра в його уряді, а Микола Азаров очолив Партію Праці, що була політичною опорою уряду Звягільського.

Парламентська кар`єра

У 1994 році Азаров був обраний членом Верховної Ради від Партії Праці. В тому ж році Леонід Кучма стає президентом після позачергових виборів і починає нову війну проти «донецьких». Звягільський рятується від його переслідування в Ізраїлі, а ось Азарову бігти нікуди. І він приймає рішення змінити політичні уподобання і вступити в пропрезидентську Міжрегіональну депутатську групу. Його лояльність була оцінена і в 1995-1996 роках він став головою парламентського комітету з питань бюджету. Новий президент гостро потребував кваліфікованих кадрах для створюваної ним на уламках старої радянської адмінсистеми нової української державної машини. У 1996 році він пропонує Азарову стати головою новоствореної Держподатадміністрації України.

Глава Державної податкової адміністрації

Звичайно, нове призначення захопило Азарова, адже він мав з нуля створювати величезну за розмірами і повноважень, і до того ж дуже специфічну держслужбу. І він зайнявся цією роботою з усією притаманною йому енергією. Результати не змусили себе чекати. Уже за перший рік перебування його на новій посаді податкові збори по країні збільшилися в півтора рази, при цьому вони стали збиратися навіть з тих секторів економіки, які взагалі їх до тих пір не платили.

Звичайно, у міру зростання доходів української держави, росло і число ворогів головного податківця. Його звинувачували в надмірному посиленні податкового преса, але Азаров парирував ці звинувачення посиланням на те, що українське податкове законодавство відповідає світовим нормам, а протестують найбільше ті, хто звик ухилятися від обов`язкових платежів на користь держави.

До 2000 року Азаров працював на своїй посаді, пересидівши на ній декількох прем`єрів, яких президент Кучма любив міняти щороку. При цьому він навіть відмовився брати участь в парламентських виборах 1998 року, вважаючи за краще займатися вже налагодженою справою.

Як змінювався Донбас в 90-е

Поки Азаров керував українськими податківцями з Києва, на Донбасі неухильно йшли процеси економічного перетворення, в результаті яких стара еліта, що складалася в основному з директорів (ще з радянських часів) підприємств і щахти поступово замінювалося на нову, породжену вже ринковими відносинами. Тут стали створюватися т.зв.. вертикально інтегровані виробничі концерни, які об`єднували в собі всі етапи традиційного для Донбасу виробництва: вуглевидобуток, коксове виробництво, металургійні і хімічні підприємства, торгово-збутові підрозділи. Прикладами їх стали «Індустріальний Союз Донбасу», контролювався кланом Тарути-Гайдука, і холдинг «Систем кепітал менеджмент», що знаходився під управлінням групи Ахметова-Януковича. Використовуючи сприятливу в кінці 90-х років зовнішньоекономічну кон`юнктуру, вони істотно наростили експорт металопродукції, що дозволило їм зосередити в своїх руках колосальний капітал.

Нова сутичка «донецьких» з «київськими»

Це не могло залишити байдужим центральну українську владу, яка з початку 90-х років прагнула обмежити основу існування економіки Донбасу, яка полягала в старій, ще радянській системі субсидування нерентабельною вуглевидобутку. Сума щорічних дотацій з держбюджету перевищувала 10 млрд. Гривень. За рахунок цих дотацій на ринку трималася низька відпускна ціна вугілля, що давало можливість коксопроізводітелям, а потім і металургам знижувати собівартість своєї продукції. Реалізуючи її на експорт і сплачуючи податки державі, вони в кінцевому підсумку компенсували вихідні дотації шахтам, так що країна в кінцевому підсумку залишалася у виграші.

Але це спосіб державного регулювання економіки, що бере початок в соціалістичному способі господарювання, де метою ставить не вигода окремого підприємства, а користь всієї країни в цілому, що називається «виводив з себе» адептів ринкової економіки, з яких в основному і складалася українська еліта. Нову спробу зламу системи дотування шахт Донбасу зробив в 2000-2001 роках уряд Віктора Ющенка, а активним провідником цієї політики стала віце-прем`єр Юлія Тимошенко.

Як повів себе в цій обстановці Микола Азаров, політик, вчений і державний діяч? Він встав на сторону своїх земляків, відкрито виступивши проти курсу Ющенка-Тимошенко, які орієнтувалися на англійську і американський досвід скорочення вуглевидобутку, який призвів в цих країнах до повної деградації шахтарських регіонів, на зразок англійської Уельсу або шахтарських містечок в американських Аппалачах.

Тоді Азарову вдалося залучити на свою сторону ряд великих українських політиків. До того ж президентські амбіції Віктора Ющенка відштовхнули від нього президента Кучму, що відправив уряд Ющенко-Тимошенко у відставку. Але вони створили опозиційні президенту політсили «Наша Україна» і БЮТ, і стали готуватися до боротьби за владу.

Створення Партії регіонів і початок спільної роботи з Януковичем

Чи не дрімала і протилежна сторона. У листопаді 2006 року чотири політичні партії, з яких найбільшою була Партія регіонального відродження України, що базується на Донбасі, оголосили про своє злиття в Партію регіонального відродження «Трудова солідарність України». У грудні в цю партію увійшов і Микола Азаров. У березні наступного року вона стала називатися Партією регіонів, а наш герой був обраний її головою.

Що характерно, в числі партій-засновників була і «Солідарність» Петра Порошенка, що відкололася від пропрезидентської соціал-демократичної партії. Так що нинішній президент України був одним із засновників Партії регіонів, яку нині він оголошує винуватицею всіх бід своєї країни (крім Росії, звичайно). Більш того, майже півроку він був заступником Азарова, як голови партії, проте в кінці 2001 року переметнувся разом зі своєю «Солідарністю» у ющенківську «Нашу Україну». Ось така чудова політична метаморфоза.

Втім, справедливості заради слід сказати, що тоді ж з керівництва Партією регіонів пішов і сам Азаров, який залишається начальником податкової адміністрації. Під його егідою незабаром був створений виборчий блок «За єдину Україну» (в просторіччі іменований «За єду») за участю Партії регіонів, однак на парламентських виборах 2002 року він ледь набрав 11% голосів. Втім, в новому парламенті була створена фракція «Європейський вибір», яка стала висувати Азарова на пост прем`єр-міністра. Однак Кучма зробив вибір на користь донецького губернатора Віктора Януковича, одночасно пробивши через парламент призначення Азарова першим віце-прем`єром. Так виник цей тандем двох політиків, мимоволі привели Україну до найважчого в її новітній історії кризи.

Перший віце-прем`єр і міністр фінансів

У першому уряді Януковича 2002-2004 рр. Микола Янович поєднував посаду першого віце-прем`єра і міністра фінансів. На початку спільної роботи вони ще не складали виготовленого тандему - надто різними був їхній життєвий досвід і шлях до влади. З Азаровим ототожнювали т.зв.. «Старих донецьких», вихідців ще з радянської номенклатури. Янукович же уособлював нову еліту Донбасу, що піднялася в другій половині «лихих 90-х» з використанням напівкримінальних методів керівництва і накопичення капіталів.

Відео: Дональд Трамп - біографія

Однак незабаром союз Азарова-Януковича довів свою ефективність. Під час першого уряду Януковича зусиллями, насамперед, Азарова був реалізований набір економічних реформ, включаючи бюджетну, податкову, пенсійну та ін. Під час першого терміну Азарова на посаді міністра фінансів річний приріст ВВП в Україні склав 9,6% в 2003 році і 12 , 1% в 2004 році (проти 2,7% в 2005 році) при рівні капітальних вкладень 31,3% і 28,0% відповідно (проти 1,9% в 2005 році).

У той період Азаров виступав за тісніші зв`язки з Росією, за створення між обома країнами Єдиного економічного простору, і навіть активно позбувався противників такого зближення на кшталт міністра економіки Валерія Хорошковського або глави Держкомпідприємництва Інни Богословської. Якби Янукович зміг утримати владу після вже виграних ним президентських виборів взимку 2004-2005 років, то ці плани обов`язково б збулися, але інспірована ззовні «помаранчева» революція їх перекреслила.

У грудні 2004 і січні 2005 року Азаров виконував обов`язки прем`єра аж до призначення на цю посаду Юлії Тимошенко. Кажуть, що здаючи їй ключі від кабінету, він напівжартома-напівсерйозно попросив її «нічого не чіпати руками, так як всі і так добре працює». Шкода, що його наступниця не скористалася цим слушною порадою.

Однак історія України склалася так, що через два роки на пост першого віце-прем`єра знову повернувся Микола Азаров. Біографія його знову повторила події дворічної давності після парламентських виборів 2006 року, коли Янукович повторно став прем`єр-міністром. Цей період характеризувався гострою політичною боротьбою між президентом Ющенком, підтримуваним в парламенті фракціями «Наша Україна» і Блок Юлії Тимошенко, і тандемом Януковича-Азарова, що спирався на підтримку в парламенті фракцій Партії регіонів, соціалістичної та комуністичної партій. В результаті президент розпустив навесні 2007 року Верховну Раду і призначив на осінь позачергові вибори, в результаті яких до влади в кінці року прийшов уряд Юлії Тимошенко.

Прем`єр-міністр, що перетворився в вигнанця

Після свого обрання Президентом України в лютому 2010 року Віктора Януковича прем`єр-міністр Юлія Тимошенко вела агітацію серед депутатів Верховної Ради за свою підтримку, проте 3 березня того ж року парламент, який не набагато більше двох років тому проголосував за її призначення, відправив уряд Тимошенко у відставку . Новообраний президент запропонував три кандидатури на пост прем`єр-міністра: відомого банкіра і підприємця Сергія Тігіпка (в радянський період першого секретаря дніпропетровського обкому комсомолу), тодішнього члена фракції «Наша Україна» Арсенія Яценюка і Азарова, який очолював його виборчу кампанію. З 343 законодавців, зареєстрованих в сесійній залі, 242 проголосували на користь останньої кандидатури, і в Україні з`явився новий прем`єр-міністр Микола Азаров.

Відео: Хто такий Олексій Улюкаєв?

На наступних парламентських виборах 2012 року він був переобраний в парламент за списком Партії регіонів, і Янукович призначив його на новий термін в якості прем`єр-міністра.

Микола Азаров, фото якого, зроблене в той період, показано нижче, протягом двох своїх прем`єрських термінів постійно нарікав на несправедливі ціни на газ для України за контрактом, укладеним з «Газпромом» на початку 2009 року Юлією Тимошенко від імені українського уряду. Тоді, в період гострої фази світової фінансово-економічної кризи, коли ціни на нафту і газ неухильно знижувалися, контракт цей здавався українській владі безумовно вигідним. Але до 2012 року ціни на нафту знову перевалили за 100 доларів за барель, і, відповідно, ціна на газ зросла майже до 500 доларів за тисячу куб. м. На нарікання Азарова російське керівництво не дуже-то «велося», бачачи, що його уряд веде лукаву політику, з одного боку кажучи про бажання розвивати економічні відносини з Росією, а з іншого - активно готуючи договір по асоціації з Євросоюзом. Після недвозначного посилання з боку російського президента про припинення для України всіх економічних преференцій в разі входження в таку асоціацію, Азаров дав «задній хід» і призупинив розробку відповідних документів. Але було вже пізно. Обмануте дворічної посиленою пропагандою прийдешніх благ євроінтеграції населення Західної та Центральної України порахувало себе обдуреним і повстало проти центральної влади. Цього разу Азаров пішов у відставку 28 січня 2014 року на тлі важких заворушень і протестів на «евромайдане».

Після відставки він покинув Україну і майже півтора року не спілкувався зі ЗМІ, не робив жодних політичних заяв, взагалі не впливав на бурхливі політичні процеси в Україні і на Донбасі. Промовчав він і коли влітку 2014 року на донецькій і луганській землі, жителі якої відмовилися підкорятися київській владі, як півроку раніше надійшли жителі Галичини, стали рватися українські авіабомби і артилерійські снаряди. На Україні Азаров оголошений злочинцем, що підлягають арешту і суду. Колишні соратники по Партії регіонів, як би прозрівши від безлічі післяреволюційних викриттів злочинів «кліки Януковича-Азарова», заочно виключили його зі своїх лав.

Нарешті 3 серпня 2015 року, Азаров оголосив в Москві про створення "Комітету Порятунку України », головою якого став відомий парламентський оратор від Партії регіонів Володимир Олійник. Микола Янович заявив, що він не може назвати імена всіх членів комітету, тому що деякі живуть в Україні, і це було б небезпечно для них. Однак з тих пір скільки небудь помітних політичних акцій від новоствореної організації так і не послідувало.