Люстрація - що це? Закон про люстрацію. Люстрація в україні
Зміна режимів правління часто супроводжується викриттями і пов`язаними з цим судовими і викривальними процесами. терміном "люстрація" вже нікого не здивуєш. Слово знають навіть самі неосвічені. Але що означає люстрація, залишається незрозумілим майже для всіх.
Історія виникнення процедури люстрації
Отже, в Стародавньому Римі та Стародавній Греції існував обряд очищення. Традиція ставилася до очищення немовлят шляхом приношення жертв богам. В сучасних умовах, задаючись питанням: «Люстрація - що це?», Можна говорити про процеси очищення всіх рівнів влади від певного виду чиновників.
Найчастіше люстрація стосується всіх найвищих посадовців держави, а також всіх представників системи правопорядку і безпеки країни. Міністри, представники виконавчої та законодавчої влади, співробітники органів безпеки, судді і міліціонери - ось неповний список державних службовців, щодо яких використовується поняття "люстрація".
Для чого використовується люстрація
Ініціаторами процесу завжди виступають нові, які прийшли в ході якоїсь революції (або державного перевороту) влади. Вони прагнуть всіма силами показати свою непричетність до всього, що відбувалося в країні до них. Найчастіше народ країни переносить всі "заслуги" попередніх правителів на нових. І це абсолютно не підвищує лояльності людей до нової влади, а, скоріше, посилює і без того складні перехідні процеси.
Тому нова влада приймає закон про люстрацію, де обумовлено, згідно з якими чиновники можуть займати свої посади. Всіх, хто так чи інакше причетний до порушення прав людини, пригнічення народу, фальсифікації політичних та історичних фактів і т. Д., Не допускають до органів управління, створені новим режимом.
Люстрація - це помста попередникам
Люстрація - що це? Помста попередникам. Саме так деякі європейські та американські політологи та історики оцінюють цей процес. Адже не завжди вдається переконливо довести вину чиновника в правопорушення щодо свобод і прав людини. Часто достатньо своєчасно спрямованого «сигналу» в комісію, яка займається цим питанням, і у чиновника виникає маса проблем.
З потоком доносів зіткнулися поляки і чехи, у яких люстрація чиновників проводилася після повалення комуністичної партії. Кількість заяв від громадян із зазначенням імен нібито причетних до порушення прав людини в цих країнах досягло такого масштабу, що тільки на першому етапі - при отриманні сигналу - їх уже сортували за трьома категоріями. В першу потрапляли чиновники, чия вина була доведена і не вимагала проверкі- в другу - ті, чиї гріхи не були доведені, але вони приховали факт своєї співпраці з органами безпеки. І в третій групі виявлялися люди, проступки яких дедуціровать було практично неможливо в силу обмежень їх функціональних обов`язків. Найчастіше щодо цих дрібних чиновників навіть не порушувалася справа, проте дана категорія була найчисленнішою.
Основоположні принципи люстрації
Як вже говорилося, люстрація - визначення імен чиновників різного рівня, яким забороняється працювати в органах державного управління. Найбільш поширеним цей процес виявився в країнах Східної Європи після повалення влади комуністичного режиму. Незважаючи на відмінності в методах виявлення порушників прав людини в різних країнах, були все ж і подібні принципи проведення люстрації.
По-перше, всіма державами була засуджена діяльність комуністичного режиму, директивне управління країною і використання засобів масової інформації для тиску на народ. По-друге, весь часовий проміжок комуністичного режиму визначено як злочинний. Т. е. З невеликим застереженням на розвиток ситуації - це 1948-1990 рр. По-третє, в ряді країн обмеження доступу колишніх чиновників до керівних посад торкнулося не тільки органів управління і правопорядку, а ще й навчальних закладів, і релігійних організацій.
Всі інші думки про те, що таке люстрація влади, мали національні особливості. Найбільш тривалі і гучні процеси люстрації пережили Чехія і Польща.
Люстрація в Чехії
Розкол Чехословаччини на дві держави і повалення комуністичного режиму призвели до того, що Чехія здійснила досить жорстку і глибоку чистку серед чиновників. Отже, люстрація - що це було на практиці?
Починаючи з 1991 року Федеральна Рада Чехії прийняв ряд законів про декомунізацію. Зокрема, один з них - «Про незаконність комуністичного режиму» - постановив, що відповідальність за все, що відбувалося в післявоєнний період в Чехословаччині, лежить на Комуністичної партії та її керівництво. Їм ставилося в провину не тільки економічне директивне управління країною і політичний курс на соціалізм, а й практично всеосяжна стеження один за одним.
«М`якість» масової люстрації в Чехії
В результаті всіх дій перевірці піддалося більше 140 000 чоловік - чиновники всіх рангів, судді, ректори ВНЗ, директори наукових інститутів і т. П. Як тільки надходив сигнал на того чи іншого чиновника, його тут же звільняли з роботи (якщо мова йшла про роботу в державних структурах) та спеціальний комітет ініціював перевірку щодо цієї людини. За встановленим порядком перевірка повинна була проводитися не більше двох місяців, але найчастіше затягувалася на півроку і більше.
Якщо комітету вдавалося довести провину людини або хоча б спливали факти його можливої співпраці з органами безпеки, він позбавлявся можливості займати керівні пости у всіх державних структурах протягом 5 років. Саме за таке «покарання» чеські процеси люстрації і названі м`якими.
Зловживання Люстраційний процесами
Незважаючи на прозорість усіх процесів, до якої прагнули нова влада, до 1996 року керівних постів для всіх охочих не вистачало. Тому вже представники нової, демократичної влади, стали зловживати Люстраційний процесами для нейтралізації політичних опонентів.
Дісталося навіть Вацлава Гавела, який був першим президентом Чехії і виступав як раз за декомунізацію управління і влади. В архівах держбезпеки знайшлося досьє і на нього, в якому після чергової розмови з представником влади Гавел характеризувався як «можливий кандидат на співпрацю».
Уже в 1996 році ознайомитися зі своїми досьє, якщо такі були в архівах, могли всі бажаючі чехи. Але так як виник цілий ряд «скандальних викриттів», і критики люстрації стали все сильніше вказувати на помилковість цього процесу, були введені деякі обмеження на розголошення інформації щодо журналістів, науковців і викладачів ВНЗ.
Люстрація в Польщі
Польський рух «Солідарність» прийняло естафету влади з рук комуністів. Виглядало все дуже мирно і законно. Новий уряд гарантувало членам комуністичної партії недоторканність і безпеку. Однак радикально налаштована частина представників «Солідарності» в своєму прагненні отримати максимальний доступ до влади пропонувала ввести покарання за співпрацю з комуністичним режимом у вигляді позбавлення волі.
Ці пропозиції не були прийняті, але потік доносів на своїх колег виявився настільки великий, що процес буквально захлеснув всю країну. В результаті польським Сеймом був прийнятий закон про люстрацію, в якому коло чиновників обмежувався тільки міністрами, вищими посадовими особами, депутатами і суддями. При цьому, вступаючи на керівну посаду, викритий чиновник повинен був всенародно покаятися і отримати народне прощення за роботу на комуністичний режим. Спочатку цим все і обмежувалося.
Масові викриття нових чиновників
До 2007 року по Польщі прокотилося кілька великих скандалів. Після розголошення архівних документів дісталося віце прем`єр-міністру Янушу Томашевському, легендарному борцеві за права людини Леху Валенсі, Олександру Кваснєвському (Сьомого президенту Польщі) і безлічі інших відомих польських політиків і громадських діячів.
У 2006 році польський Сейм прийняв поправки до люстраційному закону, згідно з яким розширювався коло осіб, чия діяльність за часів правління комуністичної партії підлягала розголосу. Журналісти, вчені та викладачі ВНЗ, директори шкіл та інші дрібні чиновники також повинні були подавати люстраційну заяву під час вступу на роботу або зазнати перевірці в тому випадку, якщо на момент прийняття поправок вже займали свою посаду. І знову потік доносів розрісся до небувалих масштабів, так що Конституційному Суду Польщі довелося в 2007-му визнати ряд цих поправок незаконними.
Останній гучний скандал, що дає відповідь на питання «люстрація - що це», вибухнув у 2007 році в рядах католицької церкви. Свій пост митрополита Варшавського змушений був покинути Станіслав Вельгуса, який сховав на співбесіді у Ватикані свою співпрацю з польськими органами держбезпеки в 70-і роки.
Люстрація повинна зачіпати всі сфери життя людини, проте необхідно враховувати нюанси і умови, в яких знаходилися люди.
Люстрація на пострадянському просторі
Колишні республіки Радянського Союзу, які отримали незалежність у 1991 році, також неодноразово заявляли, що люстрація, значення якої в більшості своїй переоцінюється, необхідна.
У Росії і на Україні неодноразово намагалися ініціювати люстрацію, але жоден законопроект не був прийнятий. У Росії в рамках закону про реабілітацію репресованих тоталітарним режимом була введена норма, згідно з якою всі судді і чиновники, причетні до репресій, мали постати перед судом. Однак особливого поширення ця практика не знайшла, а всі наступні спроби провести люстрацію влади не отримали підтримки.
У Грузії в ході люстрації була заборонена комуністична і фашистська символіка. До значущим посад не допускаються колишні кадрові співробітники органів безпеки і функціонери комуністичної партії.
Люстрація в Прибалтиці
Найбільшого резонансу люстрація досягла в прибалтійських країнах. В Естонії, наприклад, законом передбачалося кримінальне переслідування осіб, які брали участь в масових репресіях за часів комуністичного режиму. Латвія і Литва лояльніше поставилися до минулого свого населення, але і тут відповідні закони обмежували доступ до влади свідомо співпрацювали з органами безпеки Радянського Союзу. Правда, як і в Європі, знайшлися бажаючі помститися своїм особистим недругам - формулювання «свідоме співробітництво» дуже ємна, а тому звинуватити людину нічого не варто.
Україна і боротьба за чистоту влади
«Люстрація в Україні повинна бути проведена негайно!» Саме з такими гаслами виступають мітингувальники вже не першу революцію. Вперше серйозно заговорили про люстрацію після «помаранчевої революції» 2004 року.
Тоді у Верховній Раді України було зареєстровано відразу 2 законопроекти про люстрацію. Відповідно до одного з них, люстрація повинна бути проведена щодо осіб, причетних до управління державою, за винятком президента і функціонерів його адміністрації. В іншому законопроекті обмеження передбачалися для всіх, хто явно чи побічно співпрацював з органами держбезпеки СРСР.
Готовність українського суспільства пробачити
Ні тоді, ні зараз жоден проект закону не був прийнятий. На думку експертів (соціологів, політологів і т. П.), Люстрація в Україні зараз неможлива, т. К. Суспільство занадто жадає помсти і навряд чи буде справедливо по відношенню до всіх без винятку чиновникам.
У вимогах до «тимчасового уряду» активістами Майдану в 2014 році, зокрема, обговорювалися такі вимоги до кандидатів: непричетність до органів управління, починаючи з 2010 року-практичний досвід не менше 5 років на керівних посадах, в т. Ч. І в державних структурах- непричетність до 100 найбагатшим людям України і т.п.
Станом на 9 квітня 2014 року в Верховній Раді України зареєстровано вже 4 законопроекти, які передбачають чистку всіх рівнів української влади - це такі процеси, як люстрація суддів, високопоставлених і дрібних держслужбовців, співробітників органів правопорядку і т. Д.
