Шедеври радянської любовної лірики: а. Кочетков і його «балада про прокурений вагон»

У кожного справжнього поета, скільки б віршів він не написав, обов`язково знайдуться 2-3 рядки, які стають його творчої візитною карткою. По фразі «…почуття добрі я лірою будив… »ми без праці дізнаємося Пушкіна,« біліє парус одинокий… »асоціюється з Лермонтовим,« я ліру присвятив народу своєму… »- з Некрасовим, а« все пройде, як з білих яблунь дим… »- з Єсеніним. Коли ж чуємо хрестоматійне «з коханими не розлучайтеся», тут же перед очима постають знайомі кадри зі старого доброго фільму «Іронія долі… ». І мало хто знає, що у них теж є свій автор - проникливий, тонкий лірик Олександр Кочетков.

літературні асоціації

«Балада про прокурений вагон» - вірш-пророцтво, вірш-змова, вірш-молитва. Саме так можна сприйняти і оцінити цей твір з точки зору того енергетичного посилу, того високого душевного напруження, який пронизує кожне його слово, проникає в нас з кожним чином. Здається, що народилося воно не в творчій лабораторії поета, а продиктовано згори, немов велике одкровення. Написана «Балада про прокурений вагон» як би по натхненню - згадайте, що і сторінки біблійних пророцтв створювалися подібним чином! І ще одна аналогія. У роки Великої Вітчизняної війни в газетах з`явилося знамените Симоновський «Жди меня».

Зіставляючи два шедевра…

Якщо зіставити зміст обох ліричних творів, можна помітити їх безсумнівну зв`язок. Хоча Кочетков склав своє в 1932 році, т. Е. Задовго до пристрасного вірша-заклику Симонова. А Костянтин Михайлович, швидше за все, просто не чув тексту «Балади… »І все ж чому, читаючи обидва творіння, ми не можемо позбутися відчуття, що обидва автори намагаються сказати нам одне й те саме, донести спільну думку - про велику оберігає, захищає, рятує силі Любові. Про віру в рідну людину, яку не можуть похитнути і порушити ні випробування, ні розставання, ні сама смерть. Про відданість своїм почуттям, своє кохання і тим, кому ця любов подарована.

І «Балада про прокурений вагон», і «Жди меня» - щирий, гарячий заклик не розмінювати себе, свою душу, її багатства, жар серця на дрібні інтрижки. Дійсно нести відповідальність за «приручених» нами, за тих, хто нам повірив. «Жди меня, і я повернуся всім смертям на зло» - адже це те ж, що і «З коханими не розлучайтеся, всієї кров`ю проростає в них!» Однакова, по суті, думка, тільки виражена різними словесними формами.

Про що вірші Симонова? Про те, що якщо людину люблять і чекають, якщо щохвилини на його адресу йде невидимий добрий посил, то таке ставлення, немов щит, захистить його від бід, врятує життя, стане ниткою Аріадни і допоможе повернутися до домашнього вогнища. І якщо відриватися від конкретної історичної обстановки, військових реалій, в яких воно було написано, то стає ясно: промовляє до нас поет про Вічне. І «Балада про прокурений вагон» має таке ж значення. Образ дерев зі зрослими корінням і переплетеними гілками, що гинуть під пілой- герой, що став жертвою катастрофи, - весь драматизм подій і сцен переданий з кінематографічної точністю і достовірністю. Здається, смерть, руйнування торжествують. Але немає! Над страшним, фатальним, невблаганним Апокаліпсисом, над самою Долею, тим самим змовою-молитвою, що, як руками, розводить біду, звучить голос автора - остання строфа в творі.

Вірш «Балада про прокурений вагон»: історія створення і трохи містики

Олександр Кочетков при всьому своєму безперечному таланті мало був схожий на маститого поета. Людиною він був скромним, сором`язливим, не любив нав`язуватися, тим більше набридати. Він не бігав по редакціях, пропонуючи вірші і вимагаючи гонорари. І навіть більше відомий як перекладач, ніж як оригінальний автор. Не відразу стала відома і «Балада про прокурений вагон». Текст її дійшов до читача через 34 роки після написання, в 1966 році. Але ж сам Кочетков помер у травні 1953-го. Звичайно, вірші знали друзі, знайомі, знавці і любителі поезії. Але до широкої публіки все ж дійшли вони десятиліття по тому. І сприймаються нами як духовне ліричний заповіт. Чому? Напевно, тому, що написано твір було після дивного випадку, коли Олександр Сергійович (майже тезка!) Дивом уникнув аварії потягу, а вберегла його від цього дружина. Точніше, їх любов.