Правове забезпечення професійної діяльності - панацея чи палиця з двома кінцями?
Багатьох з нас обурює, коли водіями (скажімо, таксі або маршрутки) працюють приїжджі з Середньої Азії, слабо знають не тільки російську мову, а й порушують елементарні правила безпеки і дорожнього руху. За кордоном практично не трапляється такого, щоб таксист питав клієнта, як проїхати за вказаною адресою. Чому? Тому що в більшості країн, щоб отримати ліцензію на приватний перевезення, потрібно скласти іспити не тільки з водіння, але і по знанню міста. А тепер уявімо, що було б, якби недовчений лікар питав пацієнта про те, як його краще лікувати? 
Або інженер-будівельник не дотримувався (через незнання) норми і стандарти? Саме для того, щоб зробити наше життя безпечніше, і існує правове забезпечення професійної діяльності. Суть в тому, щоб законодавчо визначати норми і критерії, яким повинен відповідати професіонал, щоб таким вважатися.
Однак правове забезпечення професійної діяльності покликане не тільки не допустити на ринок праці халтурників і недоучок. Правові норми - як регулятор суспільних відносин - створюються і удосконалюються, щоб захистити професіоналів. Для кожної галузі при цьому існують свої кодекси, принципи ліцензування, правові положення. Адже, наприклад, ризик для життя і здоров`я при виконанні певних видів професійної діяльності різний: якщо лікар працює з заразними хворими, то йому повинні бути забезпечені умови для захисту свого здоров`я. А вчителю належить таке навантаження і таку відпустку, які дозволяють забезпечити підготовку до уроків і психологічне відновлення.
У ряді країн (в тому числі, і в Росії) постійно переглядаються норми правового забезпечення професійної діяльності. Наприклад, якщо раніше гідом-перекладачем можна було бути тільки після закінчення спеціальних курсів і отримання ліцензії, то зараз доступ до професії значно спростився. Робиться це для того, щоб правове регулювання професійної діяльності не перетворилося в інструмент створення кастовості. 
Не секрет, що в кожній галузі, де потрібне ліцензування, є небезпека упередженого та вибіркового підходу. Не випадково такі професії, як адвокат, нотаріус, фармацевт часто стають «династичними» не тому, що у дітей ще яскравіше проявляються здатності батьків, а тому, що доступ до професії не є вільним. Щоб стати адвокатом, недостатньо просто закінчити юридичний факультет. Потрібно пройти стажування, вивчити спеціалізацію і здати іспит. На жаль, часто це неможливо зробити без «зв`язків» і «знайомств». Тобто, з одного боку, правове забезпечення професійної діяльності захищає інтереси суспільства, а з іншого - стає інструментом створення «вузьких кіл» впливових осіб, які будуть намагатися не допустити «чужих» до «хлібної» професії. Безсумнівним плюсом наявності регулятора буде те, що кандидат перед отриманням ліцензії або сертифіката буде ретельно перевірятися. Безсумнівним мінусом - те, що як у будь-яких суспільних відносинах, тут теж не вдається уникнути суб`єктивності, упередженості або кумівства.
І це часом породжує парадоксальні ситуації. Наприклад, відомі випадки, коли кілька років успішно займалися професійною діяльністю самозванці без відповідних дипломів і освіти. 
Якщо такий адвокат виграє справи, то він, звичайно, порушує закон - але яке діло до цього клієнтам? Або інший приклад: на Заході для того, щоб стати присяжним перекладачем, необхідно здати серйозний іспит і отримати ліцензію, а, крім того, бути громадянином цієї країни. Але, на жаль, саме отримання ліцензії не рівнозначно з дійсно досконалим знанням мови. І часто переклади, виконані такими фахівцями, доводиться виправляти і коригувати. Закономірно виникає питання про вдосконалення процедур і критеріїв ліцензування професійної діяльності. І правове забезпечення професійної діяльності - це сфера, якій повинні приділяти увагу не тільки законодавці, а й активісти громадянського суспільства.
