Методи калькулювання собівартості продукції. Постійні витрати на одиницю продукції

Собівартість продукції - це важливий економічний показник, що відображає ефективність виробничої діяльності. Тому так важливо вміти правильно проводити розрахунки і робити обґрунтовані висновки. Розглянемо детальніше основні види, методи калькулювання.

суть

Калькуляція - це процес угруповання всіх витрат, пов`язаних з виготовленням продукції, за економічними елементами. Це спосіб обчислення витрат в грошовому вираженні. Основні методи калькулювання: котельної, попередільний і позамовний. Всі інші способи розрахунку собівартості - це комбінація перерахованих вище методів. Вибір того чи іншого способу розрахунків залежить від галузевої специфіки діяльності організації.

Не менш важливим питанням є також вибір об`єкта розрахунків. Він залежить від всієї системи управлінського та аналітичного обліку, наприклад, від поділу витрат на прямі і непрямі. Об`єкти розрахунків виражаються в:

• натуральних одиницях виміру (шт., кг, м і т. п.);
• умовно-натуральних параметрах, які обчислюються кількістю виду продукції, властивості якого приведені до основними параметрами;
• умовні одиниці використовуються для вимірювання товарів, що складається з декількох видів-один з видів по якомусь ознакою приймається за одиницю, а по іншим встановлюються коефіцієнт розрахунку;
• вартісних одиницях;
• тимчасових одиницях (наприклад, машино-годину);
• одиниці робіт (наприклад, тонно-кілометр).

завдання калькулювання

Вони полягають в наступному:

• грамотне обгрунтування об`єктів розрахунків;
• точний і обґрунтований облік всіх витрат;
• облік обсягу та якості виготовленої продукції;
• контроль за застосуванням ресурсів, дотриманням затверджених сум витрат на обслуговування і адміністративне управління;
• визначення результатів роботи підрозділів по зниженню собівартості;
• виявлення резервів виробництва.

принципи

Методи калькулювання витрат на виробництво - це сукупність відображення витрат на виготовлення продукції, за якими можна визначити фактичну собівартість конкретного виду робіт, або її одиниці. Вибір того чи іншого способу розрахунків залежить від характеру процесу виготовлення. Застосування методів калькулювання призначених для монопроізводственних організацій на підприємствах, що випускають не однорідні товари, спотворює дані про рентабельність виробів і «розмазує» витрати. При обчисленні витрат промислових виробництв з суми витрат виключаються витрати по НЗП на кінець року.

Методи калькулювання витрат дозволяють:

• вивчати процес формування собівартості конкретних видів товарів;
• порівнювати фактичні витрати з плановими;
• порівнювати витрати виробництва на конкретний вид товарів з витратами на продукцію конкурентів;
• обґрунтовувати ціни на вироби;
• приймати рішення про виготовлення рентабельних видів продукції.

Статті витрат

У загальну суму витрат на виготовлення продукції включаються витрати на:

• покупку сировини і матеріалів;
• придбання палива, в тому числі для технологічних цілей;
• зарплата робітників і нарахування на соціальні потреби;
• загальновиробничі, господарські витрати;
• інші виробничі витрати;
• комерційні витрати.

Перші п`ять статей витрат складають виробничу собівартість. Комерційні витрати відображають суму витрат на реалізацію товарів. Це витрати на упаковку, розміщення реклами, зберігання, транспортування. Сума всіх перерахованих статей витрат складають повну собівартість.

види витрат

Класифікація методів обліку витрат передбачає поділ витрат на групи. Прямі витрати пов`язані з процесом виробництва вироби безпосередньо. Це перші три перераховані статті витрат. Непрямі витрати розподіляються на собівартість виробів через певні коефіцієнти або відсотки.

Ці дві групи витрат можуть сильно відрізнятися в залежності від специфіки діяльності. У моновиробництво прямі витрати включають абсолютно всі витрати, так як результатом є випуск однієї продукції. А ось в хімічній промисловості, де з одного сировини виходить гамма інших речовин, всі витрати відносяться на непрямі.

Виділяють також змінні та постійні витрати на одиницю продукції. До другої групи належать витрати, сума яких практично не змінюється при коливанні обсягів випуску виробів. Найчастіше це загальновиробничі та господарські витрати. Всі витрати, обсяг яких збільшується з ростом виробництва, відносяться до змінних. Так само як сума коштів, яку направляють на придбання сировини, палива, зарплату з нарахуваннями. Конкретний перелік статей витрат залежить від специфіки діяльності.

Котловий (простий) спосіб

Це не найпопулярніший метод розрахунку, оскільки дозволяє відображати інформацію про суму витрат на весь процес виробництва. Даний метод розрахунку використовують монопродуктовой підприємства, наприклад, вугледобувної промисловості. У таких організація відсутня потреба в аналітичному обліку. Собівартість розраховується шляхом ділення загальної суми витрат на обсяг продукції (в розглянутому прикладі - число тонн вугілля).

позамовний метод

В даному способі об`єктом розрахунків є конкретний виробничий замовлення. Собівартість продукції визначається діленням суми накопичених витрат на кількість виготовлених одиниць товарів. Принциповою особливістю даного методу є розрахунок витрат та фінрезультату по кожному замовленню. Накладні витрати враховуються пропорційно базі розподілу.

Позамовний метод калькулювання собівартості використовується при одиничному або на дрібносерійне виробництво, в яких процес виготовлення триває довше звітного періоду. Наприклад, на машинобудівних заводах, на яких створюються прокатні стани, потужності екскаватори, або в військово-промисловому комплексі, де переважають процеси обробки і виготовляється рідко повторюється продукція. Можливе застосування даної схеми розрахунків при виготовленні складних або виробів з тривалим виробничим циклом.

Облік витрат ведеться в розрізі кінцевих продуктів (завершених замовлень) або проміжних продуктів (деталей, вузлів). Це залежить від складності замовлення. Перший варіант використовується, якщо об`єктом є вироби з коротким циклом виробництва. Тоді всі витрати включаються в собівартість. Якщо мова йде про виготовлення проміжних продуктів, то собівартість визначається діленням суми витрат на замовлення на кількість однакових виробів.

Попроцессний метод калькулювання собівартості

Даний спосіб застосовується на підприємствах добувної (вугільної, газової, гірничорудної, нафтової, лісозаготівельної та ін.) Промисловості, в енергетиці, в переробних галузях. Всім вищим організаціям характерно масовий тип виробництва, що не довгий виробничий цикл, обмежений номенклатурний ряд, одна одиницю виміру, відсутність або незначний обсяг НЗП. В результаті виготовлена продукція є одночасно і об`єктами обліку і калькулювання. Облік витрат ведеться по всьому циклу виробництва і по конкретній стадії. По завершенню процесу всі витрати діляться на кількість одиниць продукції. Так розраховується собівартість.

Попередільний метод

Виходячи з назви даного методу зрозуміло, що об`єктом розрахунків виступає процес, результатом якого є випуск проміжної або кінцевої продукції. Даний спосіб розрахунку використовується на масових виробництв, де вироби виготовляються шляхом обробки сировини на декількох послідовних етапах. Деякі елементи виробів можуть пройти тільки певну кількість меж і бути випущеними в якості проміжних продуктів. Обов`язковою умовою є поетапний процес виробництва, розбитий на повторювані операції.

Особливістю даного методу є формування витрат по кожному завершеному переділу або за конкретний часовий проміжок. Собівартість розраховується діленням накопиченої за переділ або відрізок часу суми витрат на виготовлене кількість продукції. Сума витрат на виробництво кожної частини є собівартість готових виробів. Прямі витрати розраховуються по переділів. Для розмежування видатків між напівфабрикатами і ДП по кожному замовленню оцінюють залишки НЗВ на кінець місяця.

Попередільний метод калькулювання дуже материалоемкий. Тому облік потрібно організувати так, щоб контролювати використання сировини у виробництві. Найчастіше для цих цілей здійснюється розрахунок виходу напівфабрикату, шлюбу і відходів.

Нормативний метод

Даний спосіб передбачає попередній розрахунок собівартості по кожній продукції на основі діючих кошторисів. Останні перераховуються в кожному періоді. Окремо виділяються витрати за нормами і відхиленнями з виявленням причин виникнення останніх. Собівартість розраховується як сума нормативних витрат, змін цих норм і відхилень. Нормативний метод калькулювання дозволяє розрахувати собівартість ще до закінчення місяця. Всі витрати розподіляються за центрами відповідальності і зіставляються з фактичними витратами.

АВС-метод

Алгоритм розрахунків:

• Весь процес організації ділиться на операції, наприклад, оформлення замовлення, експлуатація обладнання, переналагодження, контроль за якістю напівфабрикатів, транспортування і т. Д. Чим складніше організація робіт, тим більше функцій має бути виділено. Накладні витрати ідентифікуються з видами діяльності.
• Кожній роботі приписується окрема стаття витрат і одиниця її виміру. При цьому повинні дотримуватися двох правил: легкість отримання даних, ступінь відповідності полеченной цифр витрат з їх дійсним призначенням. Наприклад, кількість укладених замовлень на поставку сировини можна виміряти кількістю підписаних договорів.
• Оцінюється вартість одиниці витрат діленням суми витрат по операції на кількість відповідної операції.
• Розраховується собівартість робіт. Сума витрат на одиницю продукції множиться на їхню кількість за видами.

Тобто, об`єктом обліку є окрема операція, калькулювання - вид робіт.

вибір

методи калькулювання собівартості є частиною процесу організації виробництва, обліку та документообігу на підприємстві. Вибір того чи іншого способу розрахунків залежить від особливостей підприємства: галузевої приналежності, виду продукції, що випускається, продуктивності праці і т. Д. На практиці всі ці методи калькулювання можуть застосовуватися одночасно. Можна розраховувати собівартість замовлень показним методом або попередільним з використанням норм витрат сировини. Обраний спосіб слід прописати в наказі про облікову політику.

приклад

Підприємство виготовляє три види виробів. Потрібно розробити планову собівартість, якщо відомо, що місячний обсяг виробництва становить: на виріб А = 300 шт., Виріб В = 580 шт., Виріб С = 420 шт.

Який би методи калькулювання не був вибраний, потрібно визначити суму витрати на одиницю виробу (таблиця 1).

У таблиці 2 представлені непрямі витрати.

Розрахуємо суму витрат, використовуючи різні методи калькулювання собівартості.

Варіант 1

Визначимо суму прямих витрат на кожен виріб, виходячи з даних в таблиці 1:

Виріб А: (1 * 0,5 + 2 * 0.9) * 300 = 690 руб. / Міс.

Виріб В: (2 * 0,5 + 4 * 0.9) * 580 = 690 руб. / Міс.

Виріб С: (3 * 0,5 + 3 * 0.9) * 420 = 690 руб. / Міс.

Загальна сума прямих витрат становить 4702 руб. / Міс.

Розрахуємо суму витрата на оплату праці по кожному виду продукції за місяць. Для цього потрібно перемножити трудомісткість, тарифну ставку і обсяг виробництва:

Виріб А: 3 * 4 * 300 = 3600 руб. / Міс.

Виріб В: 2 * 3 * 580 = 3480 руб. / Міс.

Виріб С: 1 * 2,5 * 420 = 1050 руб. / Міс.

Загальна сума витрат становить 8130 руб.

Наступний етап - директ костинг, т. Е. Розрахунок суми прямих витрат.

Визначимо суму непрямих витрати на одиницю виробу:

• Виробничі: 1270/1300 = 0,98 грн. / Од.
• Реалізаційні: 1530/1300 = 1,18 грн. / Од.
• Адміністративні: 1186/1300 = 0,91 грн. / Од.

На підставі поданих раніше розрахунків визначимо собівартість виготовлення продукції:

Даний приклад калькуляції грунтується на розрахунку собівартості шляхом розподілу витрат на прямі і непрямі.

Варіант 2

Розглянемо приклад калькуляції, в якому непрямі витрати розподіляються залежно від трудомісткості процесу виробництва.

Розрахунок прямих витрат уже був проведений в рамках попереднього прикладу. Розрахуємо загальну трудомісткість процесу:

Виріб А: 3 * 300 = 900 годин.

Виріб В: 2 * 580 = 1160 годин.

Виріб С: 1 * 420 = 420 годин.

Визначимо ставки розподілу непрямих витрат, діленням суми витрат на обсяг виробництва:

• виробничих: 1270/2480 = 0,51
• реалізаційних: 1530/2480 = 0,62
• адміністративних: 1186/2480 = 0,48

Визначимо непрямі витрати шляхом перемноження трудомісткості одиниці виробу на розраховану раніше ставку нарахування.

На підставі поданих раніше розрахунків визначимо собівартість продукції:

прибутковість

Прибуток виробництва - це дохід, який залишається від виручки після вирахування всіх витрат. Якщо ціни на товар встановлюються регульовані, то цей показник залежить від стратегії виробника.

В сучасних умовах об`єктами прямого регулювання на законодавчому рівні є ціни на газ для монополістів, електроенергію, вантажний залізничної транспорт, важливі для життя лікарські препарати. З боку місцевих органів влади об`єктом прямого регулювання є більш широкий перелік товарів. Він визначається в залежності від соціальної напруженості в регіоні і можливостей бюджетів.

Якщо ціни встановлюються вільні, то величина прибутку розраховується за нормою рентабельності.

приклад

структура собівартості на тисячу одиниць виробів включає:

1. Сировина і матеріали - 3 тис. Руб.
2. Паливо, в тому числі на виробничі цілі - 1,5 тис. Руб.
3. Зарплата робітників - 2 тис. Руб.
4. Нарахування на оклади - 40%.
5. Виробничі витрати - 10% від зарплати.
6. Господарські витрати - 20% від зарплати.
7. Транспортування і упаковка - 5% від собівартості.

Потрібно розрахувати собівартість, використовуючи нормативний метод калькулювання витрат і визначити ціну на одиницю виробу.

На першому етапі розрахуємо суму непрямих витрат на 1000 одиниць виробів:

• нарахування на зарплату: 2000 * 0,04 = 800 руб .;
• виробничі витрати: 2000 * 0,01 = 200 руб .;
• господарські витрати: 2000 * 0,02 = 400 руб.

Собівартість розраховується як сума витрат за всіма статтями витрат, крім витрат на транспортування: 3 + 1,5 + 2 + 0,8 + 0,2 + 0,4 = 7.9 (тис. Руб.).

Витрати на упаковку: 7,9 * 0,05 / 100 = 0,395 тис. Руб.

Повна собівартість: 7,9 + 0,395 = 8,295 тис. Крб.- в т. Ч. На одиницю виробу: 8,3 руб.

Припустимо, що прибуток на одиницю виробу закладається на рівні 15%. Тоді ціна становить: 8,3 * 1,15 = 9,55 руб.

маржинальний метод

Не менш важливим показником виробничої ефективності є маржинальний прибуток. Він розраховують на підприємствах з метою оптимізації виробництва - підбір асортименту з більшою рентабельністю. При повному завантаженні устаткування калькуляція повинна виконуватися з урахуванням максимізації прибутку.

Суть методу полягає в розподілі витрат на витрати виробництва і реалізації, постійні і змінні. Прямими називаються витрати, які змінюються пропорційно росту обсягів надання послуг. Тому собівартість розраховується тільки в межах змінних витрат. Головна перевага цього метола в тому, що обмежена собівартість спрощує облік і контроль витрат.

Маржинальний дохід - це перевищення доходу від реалізації над непрямими витратами:

МД = Ціна - Змінні витрати.

приклад

Розрахуємо маржинальний прибуток на виготовлення виробу А, ціна на яке становить 160 тис. Руб., Змінні витрати - 120 тис. Руб. Для простоти розрахунків приймемо умова, що при зміні попиту сума постійних витрат дорівнює 1 млн руб.

Зміна маржинального прибутку розраховується наступним чином:

Збільшення обсягу випуску на 5 тонн: (55-50) * (160-120) = 200 тис. Руб .;

Зменшення обсягу випуску на 10 тонн: (40-50) * (160-120) = -400 тис. Руб.

Для підприємств, які використовують у виробництві напівфабрикати, потрібно врахувати, що вартість матеріалів і робіт з виготовлення в собівартості кінцевого продукту визначається усіма витратами. Всі умовні витрати визнаються в звітному періоді і залишаються поза маржинальних витрат.

Потрібно також враховувати обмеження в застосуванні даного методу. Це дозволить уникнути помилок в плануванні. Рішення про збільшення виробництва рентабельних і скорочення випуску не прибуткових видів продукції повинно ґрунтуватися не тільки на розрахунках маржинального доходу. Плани з розвитку асортименту продукції в перспективі, нарощування виробничого потенціалу з метою задоволення попиту, вдосконалення системи управління витратами - всі ці фактори оцінки бізнесу не менш важливі.